Відвідали артилерійську бригаду під Слов’янськом.

Днями провели поїздку командою «Першого Українського батальйону Військових капеланів східного регіону». На цей раз відвідали артилерійську бригаду під Слов’янськом. Поїздка зайняла 4 дні. Приїхали на прохання командування дивізіону – надати бійцям духовну і психологічну допомогу.

В один із днів в дивізіоні проходив концерт, організований місцевими капеланами на якому нам дали слово і ми свідчили про роботу Бога через Його Слово на фронті і про те, як Господь відповідає на конкретні молитви. Нові Заповіти є практично у всіх бійців, але не всі моляться і читають.

Крім молитов і спілкувань з хлопцями допомогли з ремонту автотехніки. Ця техніка ряд десятиліть простояла до війни на зберіганні і вимагає до себе відповідної уваги.

Артилеристи молодці підтримують і ремонтують самі але потрібні постійно запчастини. Командування дивізіону подякувало за наш приїзд і запросили нас відвідати їх ще. Слава Богу за таких офіцерів!

Повертаємося з фронту до дому!

З братом Юрієм Богаткіним були в секторі М.
Слава Богу за те, що Бог зберіг нас в цій поїздці!
Дякуємо всім, хто молився за нас, хто жертвував фінанси.
Хочеться розповісти про діла Божі.
Про те, що несучи капеланське служіння за 10 днів ми накатали уздовж лінії фронту більш 800 км. Про те, що всі командири з якими ми спілкувалися йшли нам на зустріч – давали можливість говорити Слово Боже на побудовах, збирали бійців для проведення молитовних зустрічей та занять з тактичної медицині прямо на бойових позиціях, якщо дозволяла обстановка.

Звичайно, ми передали воїнам те, що завжди актуально – вологі серветки, мазь для ніг, засіб від кліщів та комарів.

  
Але  Бог хоче, щоб розповідь моя відрізнялася від попередніх.
Найбільше хочу сказати про стійкість наших воїнів-захисників, про стійкість, яку крім Бога ніхто дати не може і яка проявляється не дивлячись ні на що.

На тих позиціях де ми служили, багато бійців були здивовані, що ми без зброї. Там так не прийнято. Ми відповідали, що наша зброя – Слово Боже. Хлопці відчуваючи нашу впевненість, підбадьорювали, що ми зі своєю ЗБРОЄЮ приїхали до них і вони відчували себе теж в безпеці. Як важливо, щоб віруючий вселяв упевненість і надію, щоб подивившись на нього іншим ставало спокійніше. А тим більше, коли мова йде про військових капеланів на передовій.

Коли ми збиралися вже додому, хлопці не прощалися з нами, а говорили – до зустрічі!
Важливо щоб капеланів у частинах ставало більше. Повірте, що роботи вистачить усім.
Але не менш важливою є робота з цивільним населенням з людьми, які проживають в прифронтовій смузі. Не у всіх місцях де ми були жителі були налаштовані миролюбно. Це наслідки пропаганди з зомбо-ящика, часу, проведеного в окупації і т.д.

Але ситуацію можна змінити, можна поміняти їх агресивний настрій на протилежний. В одному селі на звільненній території не було нормального фельдшера, а він був дуже потрібен. Лікар одного підрозділу вирішив проводити прийом і військових, і місцевих жителів у сільському шпиталі. І звичайно безкоштовно на відміну від свого цивільного колеги. Люди зразу стали привітливішими і почала змінюватися атмосфера.
У цей важкий для всієї країни час, віруючі повинні бути в авангарді всіх соціальних проектів спрямованих на зцілення народу і відродження духовних цінностей.
Ісус Христос сказав: – “ідіть і навчіть всі народи” …!
Давайте залишимо зону нашого комфорту і будемо слухняними учнями!

17-18.06.2015 Наше служіння триває!

Поїздка зі служінням і хлібопреломлінням в СЕКТОР “А”
17-го числа вранці виїхали в надії, що до вечора будемо на місці.

За часом не встигли, довелося заночувати в Сєвєродонецьку на покину тому заводі у 44 бригаді в гостях. Земляк Женя Сич дав притулок слава Богу за те, що багато бійців нас вже добре знають.

Вранці 18-го. поснідавши з артилеристами ми виїхали в Трехизбенку!

Бійці які там служать вже давно, знають наших хлопців і багато там віруючі і командир теж.
Наша мета була провести служіння, помолитися за хлопців залишити двох капеланів і підготувати зміну ще двох!
Великий Бог під час коли ми там служили було тихо і спокійно, ми послужили на трьох позиціях, бійці дуже нам раді, їхні серця відкриті для Бога, цим людям потрібно служити!
За два дні до нас вже наші капелани були там на місці і повідомили особовому складу що буде хлібоприломління!

Звичайно ми не приїхали порожні, привезли трохи допомоги, продуктів, побутових речей, Олександр водій привіз пральну машинку.

 
Діти з Києва передали чай, печиво, цукерки і звичайно частинку свого сердечка – це малюнки!

Живий Господь, будемо служити разом друзі!
Величезне спасибі всім хто бере участь фінансами, допомагає продуктами, служить машинами!
Номер картки для допомоги 5168 7553 6969 5768

Звіт про останню поїздку у Широкино.

Звіт про останню поїздку
Біла Церква 28 травня благословила в добрий путь капеланів в зону анти  терористичної  операції. На порядок денний було винесено важливе завдання – налагодити взаємодію в батальйоні «АЗОВ».

Командир батальйону капеланів Руслан Рос, капелан Білоцерківського центрального підрозділу «Піаніст» і військкор видання «Екологія та соціальний захист» о 10 ранку вирушили в дорогу.
В Південний підрозділ «Першого батальйону військових капеланів» вирушив позашляховик Land Rover, крім того капелани не їдуть до бійців з порожніми руками.

Ця поїздка не стала винятком – спільними зусиллями волонтерів та капеланів була зібрана пристойна гуманітарна допомога.
Маршрут був прокладений у бік Черкас, Кременчуга, Запоріжжя. До ночі ми доїхали до міста Бердянськ, де на даний момент центр локації Південного підрозділу капеланського батальйону, який очолює Андрій Кріп. У Бердянську завдяки Андрію Кріп і місцевим капеланам Сергію, Олександру і Руслану був організований привал.

З самого ранку вже два кортежі пастирів вирушили в бік Маріуполя. Маріупольська обстановка досить патріотична, архітектура міста рясніє синьо-жовтими квітами, символікою, навіть протитанкові загородження, які авторитетно підносяться на одній з площ оздоблені візерунками національної вишивки, українськими орнаментами.

Далі Широкино, одна з найгарячіших точок зони АТО на сьогоднішній день. Хлопці «Азов» влаштували нам привітний прийом. Першочергова задача була виконана – організовано служіння капеланів в батальйоні «АЗОВ» в Широкино. Переговори з керівництвом пройшли успішно. Служіння буде вести Південний підрозділ «Першого батальйону військових капеланів».

Завдяки бійцеві з позивним «Південний» ми побачили околиці Широкино. Вражає колосальна розруха, селище систематично обстрілюється і знищується. Всі приватні будинки пошкоджені, а від місцевої курортної інфраструктури абсолютно нічого не залишилося. Відносне «перемир’я» супроводжується щоденними обстрілом з мінометів, самохідних артилерійських установок, гранатометів, стрілецької зброї. При цьому активно використовується артилерія заборонених калібрів.

У гарячих точках особливо необхідна духовна підтримка і ніщо так як молитва не заспокоює, не підтримує і не надає сил. Капелан «Піаніст» завершив наш візит в «АЗОВ» молитвою за наших Героїв.

 
Хочу підкреслити, що капеланська місія в АТО це не просто надання психологічної допомоги. Бійці дійсно шукають розуміння і відповіді на складні і прості питання, і завдання капелана «тут і зараз» не просто психологічно навести порядок у світогляді, а простягнути бійцеві руку Божу і звільнити від хаосу війни. Така допомога є незамінна, так як вона дає зрозуміти кожному бійцеві, що він для своєї Батьківщини кращий і подвиг його має людське обличчя, а не обличчя війни.

Матеріал підготувала Маріана Присяжнюк.

Поїздка в сектор М.

Повертаємося додому! Слава Богу! Всі живі і здорові! І ми, і підопічні в секторі М. Опишу по порядку.
Мені завжди цікаво, як Бог веде і направляє. Ми планували потрапити в підрозділи ЗСУ. Ми – це три капелана Юрій Богаткина, Олег Курдін і я. Але, мабуть, у Бога інші плани і нас там не прийняли, зажадали багато різних документів. У штабі вдалося познайомитися з представниками командування Нац.гвардіі сектора М і вони з радістю (саме так) погодилися нас прийняти.

Прибувши на місце і почавши знайомитися з офіцерами і солдатами, з обстановкою на блок-посту (БП), ми відчули внутрішнє спонукання трохи підремонтувати літню їдальню. І у нас це вийшло! Слава Богу! Як тільки ми це зробили до нас підійшов нач. їдальні і попросив йому трохи допомогти поліпшити польову їдальню. На це він виділив три дні. Ми зробили все за один !!! Хлопцям так сподобався результат, що вони хотіли, щоб ми довше залишилися і запропонували нам побудувати на БП … капличку. Хто б міг подумати? Не ми просимо, а нам пропонують !!! Бог розташовує серця людей і командир дав “добро”.

Ми вхопилися за таку можливість і почали будувати! Нам виділили покинутий бліндаж, невеликий, але це не головне. А головне, що в цьому місці будуть проходити служіння, молитви, спілкування на славу Господа! З братом Юрою ми поглибили окоп знизили підлогу в бліндажі, провели освітлення, завісили плівкою стіни і лавки. Батько Любомир із помісної церкви благословив хрестом з розп’яттям. І сьогодні, вранці 21.05, була здійснена перша спільна молитва з бійцями! Великий Господь! У капличкі ми залишили християнську літературу: Нові заповіти, Молитвослови, газету “Сходи”.

За весь час нашого служіння на БП було багато цікавих знайомств, спілкування і спільних з бійцями молитов. Всі описати дуже складно.
Хлопці на БП не хотіли нас відпускати. Говорили, що їм з нами спокійніше. Питали чи надовго ми їдемо додому і коли нас чекати знову.
Під час всього перебування в секторі М нам дуже сильно допомагав наш брат у Христі Руслан Скалун – активний волонтер і помічник губернатора!
Коли ми вже поверталися до Бердянська наш брат – капелан Григорій Леонов запросив нас до погранців, зробити молитву і поділитися Словом. Слава Богу і це ми встигли!

Спасибі всім братам і сестрам, які моляться за капеланів і допомагають фінансами.
У ході поїздки визначені насущні потреби бійців у зв’язку з приходом спеки:
Вологі серветки
Одноразовий посуд
Засоби від комах
Казани на 25-35 л. (Якщо є зайві).
Якщо у когось є можливість допомогти – пишіть в коментарі або https://www.facebook.com/profile.php?id=100001170847134
Наступна поїздка в сектор планується на початку червня.
Дасть Бог – поїдемо на подарованому авто

Незламні духом.

1-й Український Батальйон військових капеланів з Південного регіону.

Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону від усього серця дякує церкві “Нове Покоління” (м Енергодар), благодійні організації Центр реабілітації “Благодать” Кам’янсько-Дніпровського району під керівництвом голови правління Сергія Бєляєва, а також волонтерів, підприємців та жителів міст Енергодара, Токмака, Полог, Бердянська які постійно надають підтримку в планових поїздках.

Список помічників досить великий і ми (Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону) кожній людині висловлюємо повагу і вдячність. Кожен з вас дорогий нам і Господу. Спасибі, що не слабшаєте у справах віри і любові Божої. Окремо дякуємо благодійному фонду “Герої України” і усій його дружній команді за те, що стали нам друзями і ми сподіваємося на довгі міцні взаємини.

Вони люб’язно надали свій автомобіль «Мерседес Спринтер» для поїздки в зону АТО і шпиталь. Так збереже вас усіх Господь наш Ісус Христос, заради Якого ми працюємо і живемо, і звичайно, заради нашої рідної України.

З гарячими серцями і привітами військові капелани Українського батальйону  Південного регіону повернулися після двох днів успішної роботи. Капелани з Енергодара Андрій, Олександр і Генадій, з Токмака Сергій, з Полог Володимир, з Бердянська Григорій. Ми прийняли в наші ряди ще одного капелана, а за сумісництвом мед. інструктора, який тепер разом з нами служить з любов’ю бійцям в зоні АТО будучи сам солдатом ЗСУ.

Привезли їм необхідні медикаменти, медичні інструменти, продукти харчування, шкарпетки, автомобільні камери, побутові речі. Слава Господу, слід зазначити, коштів виявилося достатньо і навіть зворотній шлях Бог благословив.  Андрія Кропу сказав, що для нього це свідчення, бо Господь дав рівно стільки грошей, скільки потрібно було на дорогу туди і назад. У штабі 23-го батальйону розмовляли з комбатом Дмитром Дмитровичем, який люб’язно надав можливість нам служити словом і молитвою.

Під час бесіди він розповів, що там же в 23-му батальйоні провели богослужіння капелани Володимир і Григорій на якому молилися за людей, прославляли Бога піснями. В 37-му батальйоні у взводі розвідки священики перебували на передовій.

Командою вивантажили продукти харчування, солодощі, пральні машинки на 12v та 220v, які тепер завдяки вмілим рукам працівника ТЕЦ, патріота Сергія, можна використовувати за прямим призначенням в польових умовах через АКБ, цьому хлопці були дуже раді.

Солдати дякували кожного-кожного, хто робить внесок у добру справу Божу, в Божий проект. Солдати уважно слухали проповідь, відкривали серця для Ісуса, спілкувалися в простоті і по-людські раділи зустрічним посмішкам священиків. Виявилося, що  розвідник з позивним «сотник» музикант і прекрасний артист та ще й володіє прекрасним голосом.

Незабаром разом стали співати різні пісні за жанрами і темами. Командою капелани ходили по передовій по окопах і несли Євангеліє, молилися за бійців, закликали захист Господній. День і вечір провели плідно, а саме – багато і довго говорили з хлопцями, молилися, прославляли Бога псалмами. В двох кілометрах чулися звуки обстрілів. На ранок деякі бійці пішли на бойові завдання. Священики молилися за хлопців.

Потім всією командою поїхали у військово-польовий госпіталь, де продовжили проповідь Євангеліє, молитви і психологічну, душевну допомогу нужденним в ній людям. Команда військових капеланів підсумувала, що дні служіння принесли результати, тому щиро раділи і дякували знову і знову всім учасникам Божої справи, хто не залишається осторонь і донині, незважаючи на особисті труднощі і проблеми. Бог радіє цьому!

Андрій Кріп зазначив, що почуття відчуває змішані бо війна, але радий нашій єдності та подальшим планам на майбутнє.

Закликаємо гаряче молитися усіх небайдужих.
Нагадаємо, що молитви в Енергодарській церкві проходять кожного четверга о 18 годині
за адресою: вул. Центральна, 16-а.

Розмовляла з зам ком. батальйону капеланів  Андрієм Укроп журналіст батальйону Алеся Околот.

Слава Богу! Подяка за наше служіння!

Поїздка капеланів в 57 танкову бригаду.

29.04-30.04.2015 відбулася поїздка волонтерів та капеланів Першого Українського батальйону військових капеланів в 57 танкову бригаду.

 
На прохання керівництва цієї бригади волонтери батальйону знайшли та подарували їм проектор для навчання та вивчення нових танків.

 
«Це був благословенний час, ми разом з бійцями повечеряли, заночували в казармі, прокинулися з ними о 6-й ранку по команді «Підйом». Зранку ми почитали та розібрали слово з Біблії, засвідчили про служіння капеланів в зоні АТО та роздали усім Нові Заповіти» – розповів командир батальйону Руслан Іванович.

Особливим моментом поїздки стало навчання по тактичній медицині, яке провела Марина Орешнік. Військові, які служать багато років ділилися своїми враженнями, дякували і говорили про те, що таких навчань у них ще не було і вони дуже актуальні та потрібні бійцям, адже статистика свідчить про те, що найбільші втрати на полі бою від невміння надавати першу медичну допомогу один одному.

«Після кожної поїздки ми аналізуємо свою діяльність та думаємо, яким чином ми можемо ще допомагати нашій українській армії та добровольчим батальйонам. Ми будемо продовжувати служити, не дивлячись на жодні обставини» – прокоментував поїздку Руслан Іванович.

Командування батальйону висловлює особливу подяку Дмитру Сморж пастору церкви «Путь християнська місія» за подарований проектор для бійців, Олександру мешканцю м. Біла Церква – за фінанси та декілька ящиків фруктів та інших продуктів, Людмилі Дригало, яка завжди надає будь яку посильну допомогу, а також Марині Орешнік та Григору Сергію за служіння власним автомобілем.

Звіт капелана “Піаніста” про перебування в Пісках.

Мій звіт про служіння в одній із військових частин і про перебування в Пісках з 12 березня по 6 квітня.

Приїхавши у військову частину, я розташувався в одній з казарм. Перше враження- дуже сильно захотілося назад на передову в Піски, в улюблені окопи. Я раніше не мав досвіду перебування в ЗСУ, я доброволець, у нас  все інакше. Тут потрапив у стан шоку від побаченого.

Зі зрозумілих причин я не можу описати все, що відбувається в даній частині, я ніколи не думав, що будучи в тиловій частині мені захочеться назад на передову. Невідомо де потрібніші капелани в тилу, в частинах або на “передку”?

Тут я побачив людей , які потребують у Христі не меньше тих, хто на передовій. Я був шокований тим, що сталося з нашою армією за 23 роки незалежності. Але незважаючи на весь жах, який відбувається у військових частинах, я побачив воїнів, патріотів, святих чоловіків, які незважаючи на всі труднощі готові на смерть стояти за наше небо, будинки, вулиці, дітей, матерів, за нашу неньку Україну!

Тих хто хотів посповідатися, помолитися, просто виговоритися було дуже багато. Я побачив, як мало одного мене, нас капеланів для служіння військовим. Я дуже втомився за той час, як там знаходився, особливо в останній вечір коли солдати дізналися, що я їду в Піски.

За дві години до від’їзду солдати просто шикувалися в чергу, вони як ніхто відчувають і розуміють необхідність примирення з Богом. Такі сповіді не забуваються, чужий біль зробив шрами в моєму серці, які навряд чи зможуть колись загоїтися. Я спостерігав, що не я а Він, Господь зціляв серця, перебінтовував душі, повертав до життя. Побачив, який я безсилий допомогти “пацанам”, але Христос робив свою роботу, а я просто не заважав.

Не хочеться щоб матері, дружини, отримували своїх чоловіків в гробах … “по дурості”, “по п’яні”, від безвиході і страху, не встигнувши навіть повоювати. Тільки капелани можуть заглянути в душу так глибоко, як дозволить Бог. Солдати жадають мати мир і спокій в душі, а це може дати тільки Бог! На зустрічі з бійцями я сказав: “Прожити ми можемо і без Бога, але вмирати  як ми будемо без Нього?”

А попереду була дорога на Піски… У Пісках я потрапив в новий підрозділ, “мої пацани” поїхали на ротацію. Мабуть у військовій частині я підхопив застуду і в Пісках я “капітально” захворів. Не дуже комфортно сидіти в окопах вночі, і з температурою.  Я втомився не від бомбардувань і стрелкотні, а від собаче-скотинячого холоду.

Дуже непросто знову сіяти зерно слова Божого новим незнайомим людям, але коли ти сидиш з ними в окопах і терпиш теж, що і вони, то солдати тебе починають приймати, серце стає відкритим. Як “класно” свідчити бійцям під час обстрілу, під кулями і мінами. Хто не пробував, раджу спробувати, працює 100 відсотків.

Ті хто читає пост, напевно чекають розповіді про відірвані кінцівки, море крові і чудеса воскресіння. Повірте, це далеко не все, є щоденна рутина, як наприклад перебувати в холодну і вітряну ніч в бліндажі. Вітер дме так, що здається  тобі видме і “соплі і мозги”, а ніч так довго тягнеться коли холодно. Тут візьме ще й якийсь халдей необрізаний і почне тебе обстрілювати. Міна 120 калібру зігріває і додає тонусу в будь-який час і в будь-якому стані.

Тяжко довго не бачити  сонця, або бачити тільки виходячи в туалет чи подзвонити, якщо пощастить намацати зв’язок. Можна іноді прогулятися, але тільки іноді, бо закінчуються ці прогулянки нерідко 300-тимі або 200-тимі.

В одну з таких прогулянок я потрапив з солдатами під обстріл, ну дуже хотілося весняного тепла. Божим дивом залишилися всі живі і ціли. Я перший раз за весь час мого служіння в Пісках подумав, що це кінець. “Пацани” після обстрілу підійшли і сказали: “Капелан будемо молитися по-любому, без базару”. Ось так Бог іноді стукає в серце.

Найцінніше для мене, це коли хлопці дізнаються про те, що мені скоро їхати. Вони кажуть: “Отче а хто ж за нас буде молитися?” Десь в їхніх очах відчуваєш  страх, що з від’їздом священика піде й Божий покров, але я повертаюся до них, та і вдома не перестаю за них молитися. Всім дуже хочеться жити, і нам капеланам також.

Моліться за нас, щоб руки наші не опускалися. І мені, і добровольцям дуже важко перебувати там, на війні, стояти до останнього, коли з дому дзвонять і нагадують про кредити, про дітей, які за щось повинні існувати, про хворих батьків, яким потрібні гроші на ліки. Важко стояти там, коли тут незахищений тил, коли приїздиш додому, а тобі кажуть:
“Навіщо ти їздиш на Донбас? Хто тебе посилав? Та немає там ніякої війни!”

Больно дуже це чути у своїй церкві, від своїх батьків і друзів. Хто ми? Хто я? – починаєш задавати собі питання. Але там мій народ! І я буду страждати зі своїм народом. Чому?  Та тому, що я люблю мою Україну!  І я не один, нас багато. Добровольці, українці, брати і сестри не позбавляйте нас підтримки, без Бога і вас ми не вистоїмо, але разом у єдності ми наблизимо перемогу! Спасибі всім хто допомагає фінансово, молитовно, словесно, всім тим, хто просто не заважає.

Слава Ісусу Христу і слава Україні!