Звіт капелана Олександра. Пєски.

Остання поїздка в зону бойових дій, в селище Пєски видалася вельми “романтичною”. Виявилася тестом на міцність для харківських молитовних груп,  довжиною в тиждень. Кожен день Господь робив якісь чудеса, рятуючи мене і бійців навколо від різних нехороших “приколів”.

Ми заїхали на мікроавтобусі в Пєски на “розслабоні”, поставили бусик по недосвідченості на  місці, яке проглядалося з Донецька і почали розпитувати дорогу. Тут же почали по нам стріляти з міномету. В 50-ти метрах сухе дерево на наших очах розвалилося на дрібні тріски. Це результат прямого попадання. І хмара снігу видблискуючи в променях сонця, красиво осіла. Але різка звукова хвиля дуже швидко всіх привела в “бадьоренький” тонус.

Ми ніколи так організовано і швидко не сідали в автобус!!! Куди саме нам треба їхати?  “Сусаніна” з бійців знайшли за лічені секунди і рванули на максимальній швидкості по розбитій мінометами дорозі. Провідник обрадував, сказав, що зараз буде дамба на якій “працює” снайпер, пригніться.

Коли доїхали, виявилося що вздовж вулиці снайпери також стріляють, тому загнали бусик у двір. Всі полегшено зітхнули і нарешті, деякі наділи броники і почали розвантажувати мікроавтобус.
Кожен раз, коли бійці йшли на бойові позиції, ми збиралися разом і я проводив молитву. Молилися всі і щиро – тут бути не віруючому просто неможливо. Молилися про оберіг і захист – Господь відповідав щоразу.

Скоріше за все противник отримав наказ вибити нас з Пєсок і у нас настали цілодобові “веселощі”. Ми якось підрахували, що по Пєсками за добу бойовики випускали по 300 – 400 ракет “градів”, снарядів з танків і САУ, мінометів. Одні наші “орли” коригували вогонь наших мінометів і градів, а інші охороняли корегувальників.

В один із днів, танк бойовиків підійшов дуже близько до корегувальників і п’ять разів вистріли потрапляли коло них. Коригувальники були на розбитому елеваторі – це металева конструкція 38 метрів у висоту, там сховатися просто ніде. Після такого зазвичай не виживають.

Після бою з позиції повернулися всі – жодної подряпини, навіть масхалаты всі цілі!!! Правда очі у всіх були трохи перелякані, а хлопці наполовину оглушені, голосно розмовляли перші години.

Бойовики давно всіляко обстрілювали елеватор. Снарядами перебили середню частину сходів. Підійматися і спускатися почали на мотузках. Під час спуску застрягла і лопнула частина мотузки, і боєць повис на трьох тоненьких ниточках, розгойдуючись на 8-ми метрової висоти на очах у противника. Наші оперативно принесли матраци, подушки і він перерізав ножем остаточно мотузку. Приземлився живим і здоровим!!! Навіть без синців! Лаявся правда чогось довго…

Було кілька спроб оточення, але слава Богу за нашу артилерію! По прорвавшихся по танках “довбали” добре.
Ранок видався тихим і сонячним, якось незвично без пострілів і вибухів. Кілька людей виїжджало і я вийшов їх провести. Ми неквапливо йшли до моменту, коли в 20 метрах впала перша ракета “град”. Нас обдало вибуховою хвилею  і ми рванули в сховище – це “гради” б’ють залпами!

Коли забігли в підвал, посміялися, а коли піднялися назад то були в шоці. Одна із ракет влучила прямо в кухню,  розбило весь цегляний дах, розвалило частину стін і перебило все всередині. На подив газовий балон і пічка постраждали мало, і кілька гранат, що лежали на кухні не вибухнули! На цій печі вже під відкритим небом  я готував їжу 2 доби.

Командир прийняв рішення про переїзд. Ми завантажили джип максимально боєкомплектом, я одягнув бронежилет і каску, і вночі повезли  це все вдвох на нове місце. Перед виїздом я помолився, щоб не було “приколів”, бо частина дороги була перед позицією снайпера противника. В ту ніч було зроблено багато ходок, але пострілів по нас ми так і не почули! Во істину молитва творить чудеса!!!
Незважаючи на обстріли та періодичні бої у нас було нуль втрат, тільки одного бійця  поранило в палець, та іноді ми не висипалися.