Чергова поїздка на війну. Олександр Агарков.

23 лютого 2016 року.

У п’ятницю завершилась чергова поїздка на війну. Дякувати Господу за його милість, все пройшло без пригод.

В першу чергу завітали до діток інвалідів в Артемівську. Побували на заняттях з ними, поспілкувались, поговорили про плани на майбутнє з викладачами.

Дуже вражає жертовність і патріотизм  цих людей. В такій обстановці вони залишаються людьми милосердними і дуже люблячими свою Україну. Працю цих людей видно відразу. Черги людей з дітками які потребуют допомоги, подяки за підтримку. Люди говорять про те, що крім нас їм зараз допомогу ніхто не надає.

Є велика потреба в ліках, памперсах і в дитячому харчуванні. Вражають діти, попри свої фізичні вади, вони мають безмежний світ у своїх серцях. Дивишся їм в очі, слухаєш їх, а серце обливається кровью, що ми, здорові, фізично розвинені, не маємо у своїх душах миру і злагоди, не шукаємо добра, любові, а навпаки ідемо шляхом війн і розбрату.

Як висновок в голові вітає думка, ми ніколи не переможемо у боротьбі зі злом, коли не будемо мати милосердя і добра  у своїх серцях. Господь дає нам слабких для того, щоб сильні ставали добрими, щоб силу свою, витрачали на життя, а не для шкоди іншим.

Вже майже два роки йде війна. Страшна, випалююча душі, забираюча життя. Задавалось би, весь світ палає жорстокістю, насиллям і злом, скорботні думки оповивають душу і раптом бачиш стомленого воїна, який зустрів дитину у зруйнованому селі. Він дістає з кишені засмальцьовану іграшку, дає малечі і він стає найщасливішою людиною в світі, згадує, що він батько. Посмішка освітлює його лице, в думках народжується бажання жити і перемагати.

Ми намагаємось переконати наших воїнів у тому, що війна, залишила в їх душах велику рану, а на справді все трохи не так. Не тільки рани в душах дала ця біда, вона переродила людей, заставила їх дивитись на світ інакше, чистими очима, без домішок, без прикрас. У нас перестали існувати сірі тони, а з’явились чіткі кольори, біле – це біле, а чорне – це чорне.

Можливо нам потрібно прислухатись до людей, які перетерпіли ці зміни, не намагатись їх змінити, а самим глянути на світ їхніми, чистими очима? Господь ніколи не полишає нас без своєї турботи і опіки. У наскрутніший час Він дає нам підтримку, розраду і альтернативу.

Нам залишається тільки зробити маленький, важкий але життєво важливий крок і цей крок – вибір.  Підтвердження цих роздумів, знаходжу у спілкуванні з нашими бійцями, не залежно від підрозділів, або родів війск. Чи то – піхота, чи то – сапери, танкісти, чи розвідники. Кожен хотів би бачити світ іншим, світлим і теплим.
Велика подяка всім, нашим помічникам. І тим хто допомагає матеріально, і тим хто молиться за нас.
Слава Ісусу Христу!