Чергова поїздка на війну. Олександр Агарков.

23 лютого 2016 року.

У п’ятницю завершилась чергова поїздка на війну. Дякувати Господу за його милість, все пройшло без пригод.

В першу чергу завітали до діток інвалідів в Артемівську. Побували на заняттях з ними, поспілкувались, поговорили про плани на майбутнє з викладачами.

Дуже вражає жертовність і патріотизм  цих людей. В такій обстановці вони залишаються людьми милосердними і дуже люблячими свою Україну. Працю цих людей видно відразу. Черги людей з дітками які потребуют допомоги, подяки за підтримку. Люди говорять про те, що крім нас їм зараз допомогу ніхто не надає.

Є велика потреба в ліках, памперсах і в дитячому харчуванні. Вражають діти, попри свої фізичні вади, вони мають безмежний світ у своїх серцях. Дивишся їм в очі, слухаєш їх, а серце обливається кровью, що ми, здорові, фізично розвинені, не маємо у своїх душах миру і злагоди, не шукаємо добра, любові, а навпаки ідемо шляхом війн і розбрату.

Як висновок в голові вітає думка, ми ніколи не переможемо у боротьбі зі злом, коли не будемо мати милосердя і добра  у своїх серцях. Господь дає нам слабких для того, щоб сильні ставали добрими, щоб силу свою, витрачали на життя, а не для шкоди іншим.

Вже майже два роки йде війна. Страшна, випалююча душі, забираюча життя. Задавалось би, весь світ палає жорстокістю, насиллям і злом, скорботні думки оповивають душу і раптом бачиш стомленого воїна, який зустрів дитину у зруйнованому селі. Він дістає з кишені засмальцьовану іграшку, дає малечі і він стає найщасливішою людиною в світі, згадує, що він батько. Посмішка освітлює його лице, в думках народжується бажання жити і перемагати.

Ми намагаємось переконати наших воїнів у тому, що війна, залишила в їх душах велику рану, а на справді все трохи не так. Не тільки рани в душах дала ця біда, вона переродила людей, заставила їх дивитись на світ інакше, чистими очима, без домішок, без прикрас. У нас перестали існувати сірі тони, а з’явились чіткі кольори, біле – це біле, а чорне – це чорне.

Можливо нам потрібно прислухатись до людей, які перетерпіли ці зміни, не намагатись їх змінити, а самим глянути на світ їхніми, чистими очима? Господь ніколи не полишає нас без своєї турботи і опіки. У наскрутніший час Він дає нам підтримку, розраду і альтернативу.

Нам залишається тільки зробити маленький, важкий але життєво важливий крок і цей крок – вибір.  Підтвердження цих роздумів, знаходжу у спілкуванні з нашими бійцями, не залежно від підрозділів, або родів війск. Чи то – піхота, чи то – сапери, танкісти, чи розвідники. Кожен хотів би бачити світ іншим, світлим і теплим.
Велика подяка всім, нашим помічникам. І тим хто допомагає матеріально, і тим хто молиться за нас.
Слава Ісусу Христу!

Новини з фронту. День перший.

22 лютого 2016 року.

Як орел стоїть на вершині гори, чекаючи потоку вітру, щоб в ньому парити і виконувати своє покликання в польоті, так вчора група капеланів вирушила в нелегкий, але так життєво необхідний для кожного них шлях.

Добираючись перекладними, зустрічаючи один одного по дорозі на фронт, зустрічаючи солдат, зав’язуються нові знайомства і можливо для когось ключові зустрічі.

Перетинаючи міста, вокзали, зустрічаючи один одного, капелани збираються разом, для непростої місії сьогоднішнього дня – бути поруч з тими, хто в морозі, в жарі, в настрої або в його відсутності – допомагаючи бійцям в їх повсякденних справах і духовних потребах, несучи їм життєву силу Слова Живого Бога. Слово Боже в реальному часі і в реальній дії.

Спілкуючись і знайомлячись з бійцями, командуванням, бійці і капелани, зігріті атмосферою спілкування. Адже душевне тепло набагато важливіше і зігріває сильніше, навіть якщо на вулиці вітер і ураган. Подорож починається…

Капелани в приємному передчутті. Як орел, який дочекався свій поток вітру, сміливо і легко в ньому парить, так капелани, знаючи і розуміючи всю серйозність і небезпеку часу і обстановки, ловлять свої «потоки» і парять, як орли, насолоджуючись тим, що кожен з них знаходиться зараз на своєму, Богом дарованому, місці.

 
З листа одного капелана: «Поїздка на фронт це завжди наростаючий мандраж у міру наближення до лінії зіткнення і переосмислення вже пережитих моментів і досвіду. Особливо це яскраво відчувається, коли потрапляєш в нове, ще незвичне місце, в міру спілкування наростає і впевненість, що ти на потрібному місці в потрібний час, ось так і зараз. Хоча ми і на другій лінії, але серед хлопців з високим бойовим духом і готовністю в разі намірів ворога, негайно висунутися і адекватно відповісти на будь-яку загрозу. Це новий початок. »

 
Благословень вам, дорогі!

ХЛОПЦІ КРИЧАТЬ: «НАБРИДЛО ВСЕ! ДАЙТЕ НАКАЗ».

Капелани в зоні антитерористичної операції – вже не нове, проте служіння та надання подібної психологічної допомоги стає реальною необхідністю на фронті. Про бойовий дух військовослужбовців у прифронтовій зоні розповів капелан Григорій, який служить в 1 танковій бригаді.

«На самому початку, коли ми тільки починали діяльність, був варіант нерозуміння бійцями такої духовної допомоги. Таке зустрічалося дуже часто. Хочу сказати на сто відсотків, що ті, хто побували під обстрілами, побували в бою йдуть на контакт і дуже добре це сприймають. Вони розуміють, що Бог – є. Також вони розуміють і те, що ні командир, ні психолог не допоможуть так як капелан », – розповів Григорій.

Григорій служить в зоні АТО з самого початку війни на Сході України у складі «Першого українського батальйону військових капеланів». Крім духовної допомоги військовослужбовцям, капелани регулярно передають у зону АТО волонтерську допомогу.

«Цей раз я привіз бійцям волонтерську допомогу, медикаменти, різні ліки, багато перев’язувального матеріалу. В основному, коли я приїжджаю і спілкуюся з хлопцями, я дивлюся який настрій у бійців, який моральний дух », – розповів капелан.

Григорій виїхав 24 січня в першу танкову бригаду,що в Краснівці, також по дорозі заїхав до розвідників. Він зазначив, що у бійців накопичилося чимало внутрішніх конфліктів, з якими потрібно працювати.

«У бійців накопичується багато внутрішніх конфліктів. Десь вони відчувають навіть безсилля, але не від самих себе, а від деяких наказів. Є такі моменти, коли на «передовій» товариша, з яким він друживпоранило або вбило. А бійці ж там теж і дружать, і знаходять в товаришах по службі братське плече, довіряють один-одному. Він(солдат – авт.) нічого не може зробити. Бійцеві ж ніхто нічого не пояснює, наприклад, чому так відбувається, а не інакше. Командир бачить все по-іншому. У бійців це все накопичується і буває по-різному.Є два види агресії. Приміром, коли відразу відбувається (всплеск агресії – авт.), то це ще більш-менш. З такою агресією ще можна боротися і все інше. А якщо боєць це все ховає,  це накопичується по дрібницях – черевики, не такі, бушлат, не той і так далі, по дрібницях! А бійцеві ж і ні розвіятися, ні поскаржитися. Я працюю з такими бійцями. Коли приїжджаю –  спілкуюся з командирами, дізнаюся кому потрібна психологічна допомога. Звичайно ж я молюся за них усіх, щоб проти них не була ефективна жодна зброя! Я з ними не тільки як священик розмовляю, а й просто як людина », – повідомив він.

Капелан розповів, що його першочергове завдання переживати за духовний стан бійця, переживати за його душу, шукати шлях зцілення: «Людина, яка прийшла в зону АТО, побачила  все це – іншою вже не повертається. У нього в будь-якому випадку сформувався свій світогляд щодо цього. У кожному разі психіка посувається, а в спілкуванні вже дізнаємося в який бік», – підкреслив Григорій.

Григорій наголосив, що в період епідеміологічного сезону, бійці в зоні АТО практично не хворіють.

«У тому регіоні, де служу я, жодної людини з пневмонією, жодної людини з грипом. Бачив одного в гіпсі і те, послизнувся, коли був лід. Всі живі здорові і грипу немає. Волонтери дуже піклуються. Мені Господь поклав у серце 300 бійців і всі живі, всі здорові », – додав він.

«Хлопці кричать:« Набридло все! Дайте наказ, і ми закриємо кордон за Ростовом », І так, у нас є такий потенціал», – сказав Григорій. За його словами армія України досить сильна, щоб швидко перемогти.

Капелани продовжують опікуватися моральним станом бійців і підтримувати бойовий дух.

                                                                                                                                                                 Марианна Присяжнюк

Бойові та посттравматичні стреси: виявлення та методика подолання наслідків.

Навчання спільно з НПУ ім. Драгоманова

Капелани батальйону , які навчаються за програмою
ХЦ “Реаліс” спільно з НПУ ім. Драгоманова , успішно пройшли навчання з надання першої психологічної та першої духовної допомоги від викладачів Інституту гуманітарних катастроф (Humanitarian Disaster Institute), Вітонський Коледж (Wheaton College).

Семінар проводили Доктор наук, клінічний психолог Девід Боан (Dr. David Boan), а також Андреа Брім и Ширін Казімов.

Навчальний курс включав у себе дві програми:

Перша Психологічна Допомога, розроблена Американською Психологічною Асоціацією та прийнята Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я для підготовки людей, які будуть допомагати тим, хто страждає від серйозних криз.

Перша Духовна Допомога, яка доповнює психологічну та піднімає питання віри і духовних переконань, які зазвичай порушуються під час кризи.

Благословенний Різдвяний день 8 січня 2016 року.

Питання було – їхати чи не їхати з Різдвяним привітанням до наших захисників на передову. Ожеледиця на дорогах страшна, але вирішили, помолившись, їхати.

 
І ось північ, ми тільки-но повернулися з дітьми додому. Проїхали 424 км по суцільній ковзанці. Але все недаремно:
Відвідали, послужили, помолилися, поспівали і передали різдвяні подарунки
–у 61 мобільному госпіталі, нашому рідненькому,
–у штабі батальйону,
–на 2 ротних опорних пунктах
–та на 4 блокпостах.
Враження важко передати!

 
Коли дорослий “дядя” з автоматом та у броніку плаче, почувши “Ой, у Віфлеємі весела новина”, повірте, це дорогого коштує! Ще мене вразило, що тільки-но ми починали співати різдвяних пісень, солдати знімали каски та шапки і схиливши голови слухали, інколи підспівуючи.

 
Дякуємо усім хто в молитві нас згадував перед Богом, поїздка була важкою але дуже благословеною – ми солдатам нагадали, що народ, що сидить у темряві донецьких степів Світло побачить велике…
Дякую моїй кращій половинці Альона Болестевій, що дозволила старшим дітям поїхати зі мною.

Поміч була неоціненна!

Служіння воїнам у Широкіно.

Поки в країні йде війна за право розділяти і володарювати у мене була можливість в рамках капеланського служіння з’їздити на іншу війну, яка вже давно не в топі новин.
Як і минулого разу, з капеланом Олегом Курдіним відвідали батальйон морської піхоти в Широкіно, тих хлопців, які місяцями безвилазно живуть на позиціях, хто в окопах, хто в напівзруйнованому будинку і тримають наші рубежі під Маріуполем.

Немає потреби розповідати про те, що хлопцям на “передку” духовна підтримка потрібна не менше, ніж зброя і продукти і наше головне завдання – це душепасторская опіка воїнів.
Після прибуття до Маріуполя, наша місія почалася із зустрічі з капеланом Альбертом Хом’яком, якому ми особливо вдячні за постійну допомогу нам у цьому служінні.

Ближче до вечора, після реєстрації в секторі «М», відвідали «Республіку Пілігрим» – реабілітаційний центр для дітей, які колись жили на вулицях. Там мали честь помолитися разом з дітьми і поспілкуватися з ними.

Після «Пілігрима», з’їздили на молитовну кручу де молилися за Україну і наших воїнів.

На наступний день висунулися в Широкіно на одну з позицій де провідали солдат.
На посту нас зустрів “вартовий” з підозрілим поглядом.

Те, що колись називалося санаторієм.

Застряг в стіні і не розірвався снаряд від РПГ.

Молитва за Широкіно.

У цій поїздці ми мали честь бути присутніми на клятві морського піхотиня. Наша присутність, як священиків додавала цьому особливого значення.

Доводилося допомагати не тільки духовним повчанням. Фізичну працю ще ніхто не відміняв. Зміцнюємо позиції.

Тепер жодна “муха» не пролетить.

Під час бою, капелан – парамедик. Його завдання виносити поранених з бою і надавати першу допомогу. Так що курс тактичної медицини обов’язковий.

Черговий по кухні.

Дуже важливо було для хлопців спілкування зі Словом Божим. На моє здивування була маса питань на духовні теми, як на загальних зборах, так і в бесідах на одинці.

Звичайно ж благословінням стало проведення таїнства Причастя. За усіх, хто брав участь у цьому служінні було видно, як багато це значить для них.

Хочеться згадати слова Апостола Павла: “Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, щоб придбати підзаконних …” (Перше послання до Коринтян 9:20)
У нашому випадку Павло ймовірно сказав би: “Для морпіхів я був, як морпех, щоб придбати морпіхів”)

Завершили ми свою поїздку, з того місця, де і почали – з молитовної кручі.

Спасибі всім, хто молився про нас і допомагав. Нехай Господь благословить Вас.
Моліться за наших воїнів і капеланів, які поруч з ними.