1-й Український Батальйон Військових Капеланів м.Энергодар

Четвер 19 лютого 2015 став особливим для госпіталю Південного регіону.
В цей день 7 чоловік взяли Христа Своїм Господом і Спасителем. Команда служителів Слова Божого за звичаєм проповідували добру звістку спасіння через віру в Господа Ісуса Христа, а також проводили індивідуальні богослужіння по палатах, де солдатам свідчили про свої зміненні життя військові священики.

Цього разу до них приєднався пастор Артур Суровської «Протестантська церква в Україні» (м Бердянськ, Запорізька обл.), Будучи поляком, священик говорив про Бога українською мовою, що ще раз підтверджує той незаперечний факт, що Бог з’єднує людей, творить і сплочає, щоб слава Його була через тих, хто відкритий серцем назустріч Господу.

Протягом богослужінь люди прославляли Бога під гітару, віддаючи всю честь тільки Богу, Який рятує, зцілює, змінює долі. Перед початком богослужіння була спільна молитва згоди команди, яка тривала понад 40 хвилин. Священики молилися за солдатів, перебуваючи в дорозі і ці молитви принесли величезні результати – люди переживали реальні чудеса Божі.

Один солдат з першого корпусу розповів про те, що у нього сталося защемлення сідничного нерва – це завдавало йому біль, але відразу ж після молитви служителів в ім’я Ісуса Христа солдат став здоровий. Солдат не стримував своїх емоцій і без утисків радів, що викликало усмішки взаємного співпереживання і щастя у товаришів – бійців ЗСУ.

Другий солдат також отримав миттєве зцілення бронхів після молитви священиків.

Третій солдат по імені Максим (він перебував у Широкино, де і отримав контузію). Він ділився своєю історією про те, що довгий час був змушений лежати в одному положенні під обстрілами, внаслідок чого права рука і вся права сторона перестала що-небудь відчувати і не реагувала на зовнішні подразники.Коли за нього помолилися служителі в ім’я Ісуса Христа, то за його словами, права рука і вся права сторона стала цілком здоровою і всі функції нормалізувалися.

Григорій Леонов (капелан, служитель тюремного та дитячого служінь) розповів наступне: «Сьогодні ми спілкувалися з начальником госпіталю і Бог відкрив двері у відділення хірургії, куди до цього моменту нас не допускали. Ми (я і вся команда) молилися за лікаря хірурга, щоб Господь робив Свою роботу його руками. Ми молилися за кожного лікаря, щоб Бог благословляв їх руки і діяв у Своїй силі через них ».

Ми привезли те, про що нас просили: 8 трилітрових банок помідорів, близько 10 банок огірків, кабачків, 5 кг. круп. Наші сестри напекли млинців, ми привезли також із продуктів 6 кг печива -слоек «сердечок», 5 кг цукру. Також привезли 15 тюбиків зубних паст, 10 пар шкарпеток, 110 рулонів туалетного паперу, 9 упаковок високоякісних пакетів для сміття.

Підвів підсумок всьому капелан Григорій Леонов: «Тільки через страждання ми освітлюємося коли можемо іншим віддати дороге нам. Послужити, допомогти, підбадьорити. Християнство – це завжди вибір. Ми завжди робимо вибір –  чи купити собі торт, чи купити хліба тим, хто потребує в даний момент саме в цьому. І, слава Богу, ми цей вибір зробили: наші імена записані в Книзі Життя на небесах – це найголовніше! ».

Сірі будні наших героїв!

Поїздка в зону АТО на початку лютого 2015 року.

Невелика розповідь про нашу (1-й Український Батальйон Військових Капеланів)останню поїздку в зону АТО.

 
Як ви всі вже знаєте, бачення батальйону – це служіння військовим на передовій і в тилу ЗСУ та тереторії батальйонів.
На цей раз ми відвідали три розташування наших бійців.
Провідали 95-ту ПДВ бригаду. Передали адресну посилку бійцеві від наших друзів (жіночого підрозділу “Шалені Бджілки” з міста Біла Церква).

Потім, ми вирушили в 44-ту до артилеристів, там у нас була домовленість залишити в них нашого капелана на семиденний строк, для духовної та психологічної підтримки серед особового складу.

Ті бійці, які були в боях і побували на передовій, серед них є втрати, є і двохсоті і трьохсоті. Хлопці дуже потребують підтримки.

Звичайно, ми не приїхали з порожніми руками, привезли трохи продуктів, кілька форм, спальників, комплектів нижньої білизни і ящик медикаментів.

Командир нас прийняв дуже добре, пригостив кавою і перед від’їздом дав можливість щоб ми помолилися і благословили офіцерський склад і командира. Слава Богу їх серця відкриті і вони розуміють важливість молитви і захисту від Бога!

Потім ми поїхали в селище Піски, “ДУК” (там ми теж залишили капелана на допомогу Віктора Шпотю), в саме селище не заїхали зустрілися в “Республіка Міст” і там спілкувалися з хлопцями з Дніпро-1 і кіборгами з ДУКа. Коли приїхав Віктор з Пісок, була дуже дружня і тепла зустріч, тому що Віктор був самий перший польовий капелан якого ми відправили на стоянку до бійців.

Там ми перевантажили продукти, медикаменти, помолилися під мостом за капеланів і бійців, благословили їх на служіння і поїхали додому.

Хочу лише додати, що це наше з вами спільне служіння, всі ті люди, які жертвують гроші, продукти, речі, паливо – ви всі учасники Божої справи. З нами була Марина Орешник, це сетра яка, поїздки такого роду, як дві ночі і один день в дорозі, переносить набагато краще ніж деякі брати! Слава Богу за служителів відважних і надійних, які служать з нами в батальйоні!
З повагою, командир 1-го Українського Батальйону Військових Капеланів,
Руслан.

First Ukrainian Battalion of Army Chaplains.

Here’s a short summary of our recent trip to the front lines.

As you already know, the vision of this battalion is service to the soldiers at the front and in the service of the Ukrainian Army.
During this trip, we visited three different groups of soldiers.
We spent time with the 95th VDV Brigade and gave them a parcel from our friends “The Crazy Bees”, a group of women from Bila Tserkva.
Afterwards, we went to the 44th, (the artillery boys). We had organized to leave one of our colleagues there for a week of spiritual and psychological support for the soldiers.

The soldiers who had been involved in fighting at the front had experienced losses, both through death and injury. These boys were in real need of encouragement.

Of course, we didn’t come to them with empty hands either. We brought some produce, some uniforms, sleeping bags, thermal underwear and medicines.

The commander welcomed us with coffee and before we left, gave us an opportunity to pray with the officers and bless them. Praise the Lord for their open hearts and their belief in the importance of prayer and protection of the Lord.

After that, we went to the village of Peski, “D.U.K.”. There we left another chaplain to help Victor Shpotya. We didn’t actually go into the village but met on the “Republic Bridge” with boys from Dnepr-1 and the Cyborgs from D.U.K. When Victor joined us, it was a joyfully warm reunion. Victor was the first chaplain who we sent out to join the soldiers. There we unloaded the produce and medicines we’d brought with us and then prayed, (gathered under the bridge), for the chaplains and soldiers. We prayed a blessing upon their ministry and then drove home.

I want to add that this service was something that we did together with you. All the people who have sacrificed finances, produce, diesel and other items played a big part in this ministry. Marina Oreshnik came with us and honestly, she showed greater fortitude over the course of a day and two nights than some of our brothers! Praise the Lord for the faithful and courageous servants who serve with us in this battalion.

With respect,

Ruslan

Звіт капелана Олександра. Пєски.

Остання поїздка в зону бойових дій, в селище Пєски видалася вельми “романтичною”. Виявилася тестом на міцність для харківських молитовних груп,  довжиною в тиждень. Кожен день Господь робив якісь чудеса, рятуючи мене і бійців навколо від різних нехороших “приколів”.

Ми заїхали на мікроавтобусі в Пєски на “розслабоні”, поставили бусик по недосвідченості на  місці, яке проглядалося з Донецька і почали розпитувати дорогу. Тут же почали по нам стріляти з міномету. В 50-ти метрах сухе дерево на наших очах розвалилося на дрібні тріски. Це результат прямого попадання. І хмара снігу видблискуючи в променях сонця, красиво осіла. Але різка звукова хвиля дуже швидко всіх привела в “бадьоренький” тонус.

Ми ніколи так організовано і швидко не сідали в автобус!!! Куди саме нам треба їхати?  “Сусаніна” з бійців знайшли за лічені секунди і рванули на максимальній швидкості по розбитій мінометами дорозі. Провідник обрадував, сказав, що зараз буде дамба на якій “працює” снайпер, пригніться.

Коли доїхали, виявилося що вздовж вулиці снайпери також стріляють, тому загнали бусик у двір. Всі полегшено зітхнули і нарешті, деякі наділи броники і почали розвантажувати мікроавтобус.
Кожен раз, коли бійці йшли на бойові позиції, ми збиралися разом і я проводив молитву. Молилися всі і щиро – тут бути не віруючому просто неможливо. Молилися про оберіг і захист – Господь відповідав щоразу.

Скоріше за все противник отримав наказ вибити нас з Пєсок і у нас настали цілодобові “веселощі”. Ми якось підрахували, що по Пєсками за добу бойовики випускали по 300 – 400 ракет “градів”, снарядів з танків і САУ, мінометів. Одні наші “орли” коригували вогонь наших мінометів і градів, а інші охороняли корегувальників.

В один із днів, танк бойовиків підійшов дуже близько до корегувальників і п’ять разів вистріли потрапляли коло них. Коригувальники були на розбитому елеваторі – це металева конструкція 38 метрів у висоту, там сховатися просто ніде. Після такого зазвичай не виживають.

Після бою з позиції повернулися всі – жодної подряпини, навіть масхалаты всі цілі!!! Правда очі у всіх були трохи перелякані, а хлопці наполовину оглушені, голосно розмовляли перші години.

Бойовики давно всіляко обстрілювали елеватор. Снарядами перебили середню частину сходів. Підійматися і спускатися почали на мотузках. Під час спуску застрягла і лопнула частина мотузки, і боєць повис на трьох тоненьких ниточках, розгойдуючись на 8-ми метрової висоти на очах у противника. Наші оперативно принесли матраци, подушки і він перерізав ножем остаточно мотузку. Приземлився живим і здоровим!!! Навіть без синців! Лаявся правда чогось довго…

Було кілька спроб оточення, але слава Богу за нашу артилерію! По прорвавшихся по танках “довбали” добре.
Ранок видався тихим і сонячним, якось незвично без пострілів і вибухів. Кілька людей виїжджало і я вийшов їх провести. Ми неквапливо йшли до моменту, коли в 20 метрах впала перша ракета “град”. Нас обдало вибуховою хвилею  і ми рванули в сховище – це “гради” б’ють залпами!

Коли забігли в підвал, посміялися, а коли піднялися назад то були в шоці. Одна із ракет влучила прямо в кухню,  розбило весь цегляний дах, розвалило частину стін і перебило все всередині. На подив газовий балон і пічка постраждали мало, і кілька гранат, що лежали на кухні не вибухнули! На цій печі вже під відкритим небом  я готував їжу 2 доби.

Командир прийняв рішення про переїзд. Ми завантажили джип максимально боєкомплектом, я одягнув бронежилет і каску, і вночі повезли  це все вдвох на нове місце. Перед виїздом я помолився, щоб не було “приколів”, бо частина дороги була перед позицією снайпера противника. В ту ніч було зроблено багато ходок, але пострілів по нас ми так і не почули! Во істину молитва творить чудеса!!!
Незважаючи на обстріли та періодичні бої у нас було нуль втрат, тільки одного бійця  поранило в палець, та іноді ми не висипалися.

Наші ряди поповнилися.

Отже друзі, нещодавно до нас вийшли на зв’язок православні священики з пропозицією про співпрацю. Це команда “Батюшки і Прапор”.

Священики ведуть капеланське служіння в зоні АТО, виявляється, що вони вже давно придивлялися до діяльності нашого батальйону. Функціонал у нас один і той самий, чому б і не робити одну і ту ж справу разом.

Оскільки наш батальйон міжконфесійний, розвиток православного підрозділу – це дуже добре, слава Богу за те, що ми об’єднуємося для спільного служіння і прославлення нашого Творця!!!