10-денне служіння в секторі “М”

“На днях повернувся з служіння в зоні АТО”- каже Володимир  Болестев.
Ці пару днів “перетравлював” усе, що бачив і чув.
Там, де я їздив було тихо і спокійно, принаймні останнім часом…

Скажу прямо – повертатися не хотілося. Не тому, що додому не хотів – сумував за своїми аж як!
Не хотілося братів полишати на фронті!
Я називаю їх братами – після того, що я бачив в їхніх очах, після того, як я бачив, в яких умовах вони бережуть наш спокій – я не можу інакше їх називати!!!

 
Це важко передати словами. Весь час десь у голові бриніли слова Ю.Шевчука:
… Но когда на меня смотрели
Эти пыльные глаза человечьи,
Не по-птичьи, да не по-овечьи,
По-людски они меня грели…

І ще я усю поїздку не міг викинути з думок вираз “….в железо вошла душа его…” Псалом 105.
Місяцями живуть у землі, місяцями не бачать рідних, місяцями ковтають кашу вперемішку з матюками та степовим пилом… І залишаються людьми, втомленими, але усміхненими…

Враження від поїздки:
Чим ближче до передової, тим простіші відносини, чистіші люди. (вибачте, знову Ю.Ш. напрошується на пам’ять, пісня “Пацаньі”)
І навпаки, далі у тил – сумніше і сумніше стає.

Я розумію – порядок, самодисципліна і злагодженність у бойових діях життя спасають.
Та куди ж це дівається у тилу? Як донести бійцям, що головний ворог – у твоїй плоті сидить, переможеш його – житимеш…

Гріх… На війні він приймає жахливі форми. Брат по зброї, той, що прикривав тебе собою у бою, під впливом горілки може пересмикнути затвора автомата перед лицем свого побратима…
(Це реально страшно, коли на тебе п’яний наводить зброю і пересмикує затвора! І яка зараз різниця, свій він чи чужий, я знаю, чого лукавому треба; йому так хочеться щоб капеланів було -1)

Усюди де я бував, у підрозділах, на блокпостах, мене приймали просто і щиро.
Молитви, проповіді Слова, пісні під гітару – і через пару годин ти вже “свой в доску”.
Після цього починається, здається, саме важливе і важке – вояки починають відкривать своє серце.
Дякую Богу, що маю можливість бути для наших бійців другом і пастирем, а навіть інколи може і “цапом відбувайлом”, якщо накипіло)))))

Ділюся радістю – деякі із вояків почали серйозно читати Слово Боже.
У танкістів один з офіцерів, котрому я подарував минулого разу Біблію, поділився думками:
– А Ви знаєте, я так думаю, що я для того на війну попав, щоби Біблію почитати. На “гражданці” все часу не міг знайти!
Оце так заявочки! Слава Богу! Деякі з хлопців обіцяють повернувшися додому піти у церкву.
Хай буде так!

Я хочу подякувати усім хто молився і молиться за служіння капеланів 1 УБВК!
Хочу подякувати Ruslan Ros і через нього усім, хто матеріально служить разом з нами!
Я вірю, що у вічності ми з вами побачимо щось неймовірно чудове і для нас несподіване!

   
Можливо це будуть змучені війною люди, які знайшли спокій на руках Ісуса, яким ми з вами вказали Путь…

 
Мрійте і моліться, це дає силу до дій!