Служіння капеланів 20-26 березня.

Чергова поїздка на фронт почалася там, де вона зупинилася минулого разу в лютому…. Хоча робота наша, по суті, і не зупиняється, бо між виїздами на фронт треба готувати, збирати, купляти, просити все те, що ми повеземо Нашим. А це також, трошечки, подвиг…

Небо і земля Донбасу.

Ось люди, котрі цього разу приймали участь у нашому служінні: Алена Болестева, Маргарита Войко, Світлана та Алёна Калюжная, Валентина Мовчан, Сергій Швець, Укроп Андрій та ще 2 літніх сестри з нашої церкви…

• кошти на поточні витрати
• домашня випічка
• домашні продукти, консервація, молоко, овочі, варення
• медикаменти
• пральні машинки та миючі засоби, порошки, мило та ін.

Рукавичка наповнюється нехитрими скарбами для передової лінії оборони.

В понеділок, тільки-но я приїхав до Наших в …….., нас накрило градом. Натуральним, слава Богу, градом.

Так перша весняна гроза з громом і поки ще з градом загнала нас під землю, у бліндаж, де я проповідував, молився і співав для наших друзів. Тут я випадково зустрів молодого чоловіка, якого по Запоріжжю я пам’ятаю 10-річним хлопчиком. І радісно і сумно одночасно від таких зустрічей.

Після спілкування передав хлопцям гостинці, а саме головне – пральну машинку. (Через пару днів ми з Віталієм побачили “пралку” у роботі – на висоті серед українського степу стоїть мелітопольська “пралка”, над нею (руки в боки) Капітан Америка. Говорить, що все відімкнув від генератора аби машинка працювала нормально).

Раді-і-і-і!!!! А-ну, місяць без нормальної бані та прання…?

Далі, минаючи Штаб, Капітан Америка провів мене в інший підрозділ. Туди, куди вже кілька місяців жоден волонтер не добирався. Це було видно по здивуванню і радості Бійців, а ще по тому, ЩО я там побачив… Це одне з тих місць на Карті АТО, яке вже 2 роки позначається маленьким вогником (бачили таку карту?)

Справжні герої. Люди з щирими серцями.

Зібралося більше півсотні Воїнів, прийшли всі, хто був вільний, не в наряді і не в дозорі. Знайомство, Служіння, Проповідь Євангелія, пісні, спілкування…

В кінці служіння сталося щось неймовірне – кількадесят бойових побратимів по одному підходили до мене і, зі словами “Благословіть, отче”, ставали на одне коліно і схиливши голову чекали молитви благословіння.

І я молився за них. За кожного особисто. І для кожного була особлива молитва, неначе я його давно і добре знав… Дивне почуття, коли для молитви кладеш свої руки на коротко обстрижену голову солдата, захисника, воїна, людини. Відчуваєш свою відповідальність і в той же час людську безпорадність, і ще … Всевладність Божу.

Хтось на війні знаходить запитання, а хтось – відповіді…

Хто допоможе людям відновлювати те, що потрощила війна? А хто поверне людські втрати? Скоріш за все на обидва запитання відповідь одна: НІХТО. І в першому, і в другому випадку все залежить від прагнення до повноцінного життя самої людини. І ми, як християни, маємо вказати і показати, Хто відшукує заблудле, відновлює скалічене і воскрешає мертве!

Тут продовжують жити люди… В селі навіть школа працює.

Капелан Віталій  Нартов спілкується з місцевим жителем. Говорити про Бога тут легко і водночас важко – люди втомлені війною. “Та де той Бог?” і “Якби не Бог, що б з нами було?” – ці питання звучать поряд. І часто з вуст однієї й тієї самої людини.

У цьому будинку дах відбудований заново. А у вікні старенька господиня поставила ікону, сподіваючись хоч так спастися від “братніх” привітів з потойбіччя.

Наївна дитяча віра змучених стариків. Вона і підтримує в сумні часи. Ні, це не забобони, не заблудження якісь… Через страждання щось пробуджується у душі… Це просто по очам людей видно. Але є й ті, що просто спиваються. П’ють так, як перед кінцем світу… Хоча у цьому ми зіходимося – близький-бо усьому кінець!

Так в Біблії написано. Так я бачив.

Тут загинули люди. А потім згоріли разом із машиною. Може десь є дані, хто і як загинув, але зараз це невідомо.

Дивно, що серед битого бетону і знівеченого металу залишаються жити живі люди, з плоті і крові… Такі вразливі, дочасні – а живуть, та ще й плани свої будують.

 Спальне місце капелана. Світло, просторо, тепло… що ще треба?

На наших дорогах усі машини – ПОЗАШЛЯХОВИКИ

Ні, ну ви бачили таке? Тільки-но вільна хвилинка – грядки, кролики, цуценята-кошенята – ну, чи не фашисти)

Дякуємо за молитви! Наступна поїздка планується на Великодні Свята!

Война бывает детская, до первого убитого.

Потом не склеишь целого из вдребезги разбитого.

Душа, брат, не оправится, исключена гармония,

Немало видел я ребят на этой церемонии.

Смотрю в его глазах тоску я как по телевизору,

А мирный дым, накрыв окно, плывёт дорогой сизою.

И, как несвежая роса, в стаканах водка мается,

И я молчу, и он молчит, а память не ломается.

Война бывает голая, весёлая, ужасная,

Война бывает точная в разгуле рукопашного.

Хожу-брожу проспектами, фонарики качаются,

Война бывает первая, а больше не кончается… /Шевчук Ю.

Комбат навчає в Біблійному коледжі.

Вчора 23.03.2016 р в Міжнародному Біблійному коледжі на факультеті військових капеланів провів урок командир батальйону капеланів Ruslan Ros. Темою уроку було “Християнське і біблійне духовне наставничество. В чому різниця?”

В ході уроку стало зрозуміло, що християнське піклування охоплює  духовні і матеріальні потреби людей, а також багато сфер їх життя, а біблійне охоплює більше духовні потреби людей з позиції біблійного вчення.

Було відпрацьовано практичне завдання, в основі якого була реальна історія про реального чоловіка, якій вивів з території противника 50 осіб і в результаті стресу потребував психологічної та духовної підтримки. Завданням було працюючи в групі, провести аналіз ситуації і визначити, яку допомогу він потребує.

Урок був дуже цікавим, спасибі комбат!

Зустріч з комбатом.

17-18 березня я зустрічався в Херсоні з комбатом Першого Українського батальйону військових капеланів. Капелани Руслан Бусько(комбат), Андрій Калита, Григорій Леонов з Бердянська, Василь Іванчук з Білої Церкви звершили виїзд до військових  танкістів на Херсонський полігон.

Там були вручені медалі командиру, офіцерам та медикам. Ми звернулись словами любові до військовослужбовців, побажали їм у їхній діяльності – бути миротворцями, Божого благословіння, Божої опіки, здоровими повернутись додому і щоб мир, і перемога нашого українського народу над агресором прийшла в нашу Україну.

  
Вручили ангелів, які зробили сім’ї вимушених переселенців з Луганська, які проживають на данний час в Мукачево. Також передали передачу для воїнів від сім’ї Леонардо і Олі з Америки.

Є війна фізична, є війна духовна.

В дивний час ми з вами живемо. Через біль, кров і сльози, через перемоги і поразки, через духовно сильних або зовсім недосвідчених людей Святий Всемогутній Бог торкається сердець українців. В цей час дуже важливо зрозуміти, що ти є частиною великого Божого плану для цілої України!

Є війна фізична, є війна духовна. Капелани 1-го Українського Батальйону Військових капеланів Південний регіон. стоять на обох фронтах, піклуючися про життя військових і мирних в зоні АТО. Часто через допомогу людям відкривається можливість розказати їм про Бога Отця, який через Ісуса Христа дає людині повноту життя. Навіть на війні! Навіть якщо попереду непроглядний морок! Навіть якщо смерть!

Мало хто хоче чи може їздити у зону війни, так само небагато хто допомагає грошима, тим більш цінна ваша допомога, шановні! Транспортні витрати, поточні потреби для служіння, проживання, все це часто лягає на плечі і руки самих капеланів та їхніх родин.
Найперше, хочу подякувати нашим командирам Ruslan Ros, Ukrop Andrey та тим вірним людям, що допомагають своїми коштами капеланському служінню!

Перші два дні ми, спільно з Григорієм Леоновим та Наталі Суржиковою служили у танковому батальйоні. У цьому батальйоні є два особливих офіцери. Один – наш брат у Христі, другий – шукає Бога через Слово Його. Обом командирам я мав радість подарувати по радіоприймачу з більш як 200 християнськими програмами “Транссвітове радіо”. Ці дорогі в усіх значеннях, подарунки призначенні духовно підтримувати бійців у дуже обмежених обставинах, даючи їм духовну силу тоді, коли немає спілкування з Церквою Христовою.

Від танкістів ми приїхали до наших на передок. Вже багато часу села Старогнатівка і Гранітне (Волновахський район) є «гарячими» на мапі АТО. І дивно бачити мирних людей, що займаються своїми побутовими справами на відстані пострілу міномету чи снайпера. Хтось пасе корову або збирає дрова, дітки біжать зі школи… У даних умовах усе це щось робить із твоїм розумом…
Думаю, що саме тому я молюся за можливості спілкуватися з «мирними».
Війна скінчиться, солдати підуть додому. А «мирні» залишаться тут. І з якими серцями вони тут залишаться – залежить і від капеланів також!

Бог дав нам таку можливість! Ми з Віталієм Нартовим особисто познайомилися з молодою мамою, якій була потрібна допомога. Дівчині 16 років, 11 клас школи, народила 7-місячну дитинку у себе вдома… Умови важкі і наші солдати регулярно возять хоч якусь допомогу родині. Знайомство відбулося, свою допомогу ми передали дівчинці (дякую своїй дружині Олені Болестові), домовилися про подальші зустрічі і спілкування з родиною.

Далі було знайомство з інтелігентною людиною, підприємцем. Він пригостив нас кавою і розповів, що солдати гніваються на нього, мовби «з-за таких як ти – мої друзі загинули», а односельці гніваються за те, що він любить Україну і допомагає солдатам. От і виходить, що «свій серед чужих і чужий серед своїх». Були роздуми про сучасне і майбутнє Донбасу. При можливості ще хочемо відвідати цього чоловіка.

Бувши в одному з сіл ми з Віталієм познайомилися з вчителькою сільської школи. Дітвора розбігалася після уроків по домам, десь за околицею села гупало і стріляло, а вчителька із захватом розповідала про своїх любимих учнів, які мріють стати поліцейськими, щоб підтримувати порядок у державі…

Я вже заплутався – це нормально чи НЕнормально – далі Жити, Працювати, Спілкуватися, бути Усміхненими і Сильними під прицілами снайперських гвинтівок, на очах білесеньких ОБСЄшників – і залишатися людиною?!?

Звісно було багато зустрічей і спілкування з солдатами і командирами.

Я вдячний командирам, які мудро, обережно, а часто буває жорстко командують ввіреними їм людьми.
Я в захваті від мужності та впевненої твердості наших солдатів!

На «нульових» позиціях командир роти разом із своїми солдатами 2 години розпитували нас про духовні речі та відносини з Богом. Пісні під гітару, молитви, проповіді – це те, по чому спрагла душа українського бійця.

Забутий блок-пост, мирних та волонтерів не пускають, єдині, хто може бути зв’язком з «великою землею» – капелани. Пацани місяць живуть без бані, без світла(хоча високовольтна лінію над головою), без виїзду чи виходу будь-куди. Ми їм служили 2 дні поспіль – спілкувалися, щось привозили, щось робили. Коли прощалися, після спільної молитви, голоси і руки хлопців дрижали… Це так тривожить, коли чоловік, воїн, герой… і плаче, і говорить «От якби наши командири згори так про нас турбувалися, як ви, отче…»
Слава Богу нашому, Який дає бажання і сили носити тягарі змучених людей!

P.S.  Що ще було цікавим у цій поїздці? Ми з Віталієм багато разів бачили коней! Гарних, сильних коней, яких розводять на кінному заводі. Ми навіть їздили на них та фотографувалися. Біля цих конячок ми якось відпочивали і відволікалися від того горя, що розлилося навколо по рідній землі.

22-29 лютого 2016 року.

Історія жінки-капелана.

Капелан-жінка, або що приводить жінок в на перший погляд, абсолютно нежіночі місця.
Про те, як бути жінкою-капеланом і чи потрібно це взагалі, поділилася Наталія Суржикова. «Не дивлячись на умови життя (бійці живуть практично в землі), бійці готові воювати за нас, за сім’ї, за дітей» – ділилася Наталія.

Та людина, яка в звичайному мирному житті говорила, що не вірить в Бога, тут на фронті змінюється. Емоційне здоров’я – ось що перше підривається в таких умовах. Тому підтримка, слова, молитви благословення, тепле спілкування – це важливо, як з вуст чоловіків, так і жінок.

Для Наталії ця поїздка ознаменувалася важливим внутрішнім посланням, яке вона внесла в серця бійців: – «Підбадьорюючи бійців, кажучи їм, що вони потрібні Богу, своїм сім’ям, потрібні нам, відчуваєш себе потрібною. Я хочу давати їм надію і віру. Що їх чекають вдома, що вони любимі і потрібні, і Богу і нам».

Бачучи сльози в очах, говорячи про Бога, про Його безмежну любов, відчувається, як ламається якась внутрішня броня в бійців. Залишити свій звичний затишний життєвий ритм, тягнуть ті зміни, які відбуваються під час служіння людям. Порожні очі, які наповнюються сльозами від переживання Божої любові і які вже не будуть такими – заради цього варто підніматися, залишати свій затишок.

Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!

Новини з фронту. Четвертий і п’ятий день.

28 лютого 2016 року.

Час перебування на фронті, підходить до кінця. Рухаючись по наміченому маршруту, команда капеланів відвідала нові позиції. Місця, де інша реальність, інші люди, інше сприйняття життя. Бійці живуть практично в землі, тяжко і практично без світла. Однак навіть у такій непростій обстановці, солдати відкриті до спілкування і дружби.

Адже внутрішній вантаж буває важче зовнішнього, чим і служили капелани – спілкувалися, молилися, підбадьорювали. Прощаючись, бійці дякували, деякі зі сльозами за турботу. Здавалося б, справа не велика – поговорити, помолиться, заспівати пісні, підбадьорити, але так важливе для втомлених солдат.

Практична допомога від ремонту мобільних телефонів до дружнього чаювання, цими словами можна описати останні два дні в цій поїздці капеланів на фронт.
За словами одного з капеланів, ця поїздка була особливою. Втомлені, але задоволені. У поїздці відкрилися нові напрямки служіння – спілкування і допомога місцевим мирним жителям. Часом не тільки бійці потребують підтримки і порятунку.

Люди в більшості реагують на справи, ніж на слова. Тому навіть допомога в зрубі дерева в селі, яке вони проїжджали, актуальна і потрібна. Таке просте ставлення викликає довіру місцевих жителів. Бачучи священика в роботі, в допомозі як бійці, так і люди відкриті слухати Євангеліє.

Внутрішня потреба вирішує все. Внутрішня незадоволеність підштовхує нас на нові пошуки відповідей. Тому ми робимо те, що робимо. Шукаємо і входимо кожен в своє покликання. Нехай Бог благословить кожного бійця, кожного мирного жителя, кожного капелана!

Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!