Звіт про останню поїздку у Широкино.

Звіт про останню поїздку у Широкино.

Звіт про останню поїздку
Біла Церква 28 травня благословила в добрий путь капеланів в зону анти  терористичної  операції. На порядок денний було винесено важливе завдання – налагодити взаємодію в батальйоні «АЗОВ».

Командир батальйону капеланів Руслан Рос, капелан Білоцерківського центрального підрозділу «Піаніст» і військкор видання «Екологія та соціальний захист» о 10 ранку вирушили в дорогу.
В Південний підрозділ «Першого батальйону військових капеланів» вирушив позашляховик Land Rover, крім того капелани не їдуть до бійців з порожніми руками.

10428546_846732225421099_7457600314387848615_n 11209552_846732242087764_530693952674052454_n 11351309_846732195421102_8684890042963072170_n

 

Ця поїздка не стала винятком – спільними зусиллями волонтерів та капеланів була зібрана пристойна гуманітарна допомога.
Маршрут був прокладений у бік Черкас, Кременчуга, Запоріжжя. До ночі ми доїхали до міста Бердянськ, де на даний момент центр локації Південного підрозділу капеланського батальйону, який очолює Андрій Кріп. У Бердянську завдяки Андрію Кріп і місцевим капеланам Сергію, Олександру і Руслану був організований привал.

11070892_846732192087769_2652536641801332045_n

 

З самого ранку вже два кортежі пастирів вирушили в бік Маріуполя. Маріупольська обстановка досить патріотична, архітектура міста рясніє синьо-жовтими квітами, символікою, навіть протитанкові загородження, які авторитетно підносяться на одній з площ оздоблені візерунками національної вишивки, українськими орнаментами.

11018112_846732185421103_1860654687134833227_n

Далі Широкино, одна з найгарячіших точок зони АТО на сьогоднішній день. Хлопці «Азов» влаштували нам привітний прийом. Першочергова задача була виконана – організовано служіння капеланів в батальйоні «АЗОВ» в Широкино. Переговори з керівництвом пройшли успішно. Служіння буде вести Південний підрозділ «Першого батальйону військових капеланів».

11148774_846732388754416_1120208464293026705_n 11351403_846732438754411_3287942823865585993_n

Завдяки бійцеві з позивним «Південний» ми побачили околиці Широкино. Вражає колосальна розруха, селище систематично обстрілюється і знищується. Всі приватні будинки пошкоджені, а від місцевої курортної інфраструктури абсолютно нічого не залишилося. Відносне «перемир’я» супроводжується щоденними обстрілом з мінометів, самохідних артилерійських установок, гранатометів, стрілецької зброї. При цьому активно використовується артилерія заборонених калібрів.

11391455_846732368754418_381959547093447977_n 11391138_846732402087748_6511312786662391904_n

11329974_846732255421096_8121353227045861170_n 11393229_846732435421078_3928950597543089165_n

 

11150905_846732305421091_5374959817160198750_n 11049978_846732395421082_3867532641908328664_n

 

 

У гарячих точках особливо необхідна духовна підтримка і ніщо так як молитва не заспокоює, не підтримує і не надає сил. Капелан «Піаніст» завершив наш візит в «АЗОВ» молитвою за наших Героїв.

11390277_846732202087768_3591941072740610665_n 1798734_846732485421073_4284042433191538706_n

11233090_846732512087737_521874999195677002_n 11227883_846732442087744_8392005322645995736_n
Хочу підкреслити, що капеланська місія в АТО це не просто надання психологічної допомоги. Бійці дійсно шукають розуміння і відповіді на складні і прості питання, і завдання капелана «тут і зараз» не просто психологічно навести порядок у світогляді, а простягнути бійцеві руку Божу і звільнити від хаосу війни. Така допомога є незамінна, так як вона дає зрозуміти кожному бійцеві, що він для своєї Батьківщини кращий і подвиг його має людське обличчя, а не обличчя війни.

11018057_846732275421094_84931423910209499_n
Матеріал підготувала Маріана Присяжнюк.


Поїздка в сектор М.

Повертаємося додому! Слава Богу! Всі живі і здорові! І ми, і підопічні в секторі М. Опишу по порядку.
Мені завжди цікаво, як Бог веде і направляє. Ми планували потрапити в підрозділи ЗСУ. Ми – це три капелана Юрій Богаткина, Олег Курдін і я. Але, мабуть, у Бога інші плани і нас там не прийняли, зажадали багато різних документів. У штабі вдалося познайомитися з представниками командування Нац.гвардіі сектора М і вони з радістю (саме так) погодилися нас прийняти.

1 2

Прибувши на місце і почавши знайомитися з офіцерами і солдатами, з обстановкою на блок-посту (БП), ми відчули внутрішнє спонукання трохи підремонтувати літню їдальню. І у нас це вийшло! Слава Богу! Як тільки ми це зробили до нас підійшов нач. їдальні і попросив йому трохи допомогти поліпшити польову їдальню. На це він виділив три дні. Ми зробили все за один !!! Хлопцям так сподобався результат, що вони хотіли, щоб ми довше залишилися і запропонували нам побудувати на БП … капличку. Хто б міг подумати? Не ми просимо, а нам пропонують !!! Бог розташовує серця людей і командир дав “добро”.

7 5

 

10

 

Ми вхопилися за таку можливість і почали будувати! Нам виділили покинутий бліндаж, невеликий, але це не головне. А головне, що в цьому місці будуть проходити служіння, молитви, спілкування на славу Господа! З братом Юрою ми поглибили окоп знизили підлогу в бліндажі, провели освітлення, завісили плівкою стіни і лавки. Батько Любомир із помісної церкви благословив хрестом з розп’яттям. І сьогодні, вранці 21.05, була здійснена перша спільна молитва з бійцями! Великий Господь! У капличкі ми залишили християнську літературу: Нові заповіти, Молитвослови, газету “Сходи”.

8 3

 

4 9

 

6

За весь час нашого служіння на БП було багато цікавих знайомств, спілкування і спільних з бійцями молитов. Всі описати дуже складно.
Хлопці на БП не хотіли нас відпускати. Говорили, що їм з нами спокійніше. Питали чи надовго ми їдемо додому і коли нас чекати знову.
Під час всього перебування в секторі М нам дуже сильно допомагав наш брат у Христі Руслан Скалун – активний волонтер і помічник губернатора!
Коли ми вже поверталися до Бердянська наш брат – капелан Григорій Леонов запросив нас до погранців, зробити молитву і поділитися Словом. Слава Богу і це ми встигли!

Спасибі всім братам і сестрам, які моляться за капеланів і допомагають фінансами.
У ході поїздки визначені насущні потреби бійців у зв’язку з приходом спеки:
Вологі серветки
Одноразовий посуд
Засоби від комах
Казани на 25-35 л. (Якщо є зайві).
Якщо у когось є можливість допомогти – пишіть в коментарі або https://www.facebook.com/profile.php?id=100001170847134
Наступна поїздка в сектор планується на початку червня.
Дасть Бог – поїдемо на подарованому авто



1-й Український Батальйон військових капеланів з Південного регіону.

Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону від усього серця дякує церкві “Нове Покоління” (м Енергодар), благодійні організації Центр реабілітації “Благодать” Кам’янсько-Дніпровського району під керівництвом голови правління Сергія Бєляєва, а також волонтерів, підприємців та жителів міст Енергодара, Токмака, Полог, Бердянська які постійно надають підтримку в планових поїздках.

11196322_1057296534282709_5359246192393470222_n 10360782_1057296280949401_6457900066058806448_n

 

Список помічників досить великий і ми (Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону) кожній людині висловлюємо повагу і вдячність. Кожен з вас дорогий нам і Господу. Спасибі, що не слабшаєте у справах віри і любові Божої. Окремо дякуємо благодійному фонду “Герої України” і усій його дружній команді за те, що стали нам друзями і ми сподіваємося на довгі міцні взаємини.

11210390_1057295940949435_5293454726633089248_n 11210488_1057296154282747_5099277959802929941_n

 

Вони люб’язно надали свій автомобіль «Мерседес Спринтер» для поїздки в зону АТО і шпиталь. Так збереже вас усіх Господь наш Ісус Христос, заради Якого ми працюємо і живемо, і звичайно, заради нашої рідної України.

З гарячими серцями і привітами військові капелани Українського батальйону  Південного регіону повернулися після двох днів успішної роботи. Капелани з Енергодара Андрій, Олександр і Генадій, з Токмака Сергій, з Полог Володимир, з Бердянська Григорій. Ми прийняли в наші ряди ще одного капелана, а за сумісництвом мед. інструктора, який тепер разом з нами служить з любов’ю бійцям в зоні АТО будучи сам солдатом ЗСУ.

11133664_1057296260949403_2823497231374290987_n 11173327_1057308464281516_8800523485702564172_n

 

Привезли їм необхідні медикаменти, медичні інструменти, продукти харчування, шкарпетки, автомобільні камери, побутові речі. Слава Господу, слід зазначити, коштів виявилося достатньо і навіть зворотній шлях Бог благословив.  Андрія Кропу сказав, що для нього це свідчення, бо Господь дав рівно стільки грошей, скільки потрібно було на дорогу туди і назад. У штабі 23-го батальйону розмовляли з комбатом Дмитром Дмитровичем, який люб’язно надав можливість нам служити словом і молитвою.

11182047_1057305867615109_4447578028783438930_n 11182283_1057306410948388_4405682832544350797_n

Під час бесіди він розповів, що там же в 23-му батальйоні провели богослужіння капелани Володимир і Григорій на якому молилися за людей, прославляли Бога піснями. В 37-му батальйоні у взводі розвідки священики перебували на передовій.

Командою вивантажили продукти харчування, солодощі, пральні машинки на 12v та 220v, які тепер завдяки вмілим рукам працівника ТЕЦ, патріота Сергія, можна використовувати за прямим призначенням в польових умовах через АКБ, цьому хлопці були дуже раді.

Солдати дякували кожного-кожного, хто робить внесок у добру справу Божу, в Божий проект. Солдати уважно слухали проповідь, відкривали серця для Ісуса, спілкувалися в простоті і по-людські раділи зустрічним посмішкам священиків. Виявилося, що  розвідник з позивним «сотник» музикант і прекрасний артист та ще й володіє прекрасним голосом.

Незабаром разом стали співати різні пісні за жанрами і темами. Командою капелани ходили по передовій по окопах і несли Євангеліє, молилися за бійців, закликали захист Господній. День і вечір провели плідно, а саме – багато і довго говорили з хлопцями, молилися, прославляли Бога псалмами. В двох кілометрах чулися звуки обстрілів. На ранок деякі бійці пішли на бойові завдання. Священики молилися за хлопців.

11169170_1057296170949412_7295036868704806076_n 11150649_1057296354282727_8977407970139264701_n

 

Потім всією командою поїхали у військово-польовий госпіталь, де продовжили проповідь Євангеліє, молитви і психологічну, душевну допомогу нужденним в ній людям. Команда військових капеланів підсумувала, що дні служіння принесли результати, тому щиро раділи і дякували знову і знову всім учасникам Божої справи, хто не залишається осторонь і донині, незважаючи на особисті труднощі і проблеми. Бог радіє цьому!

Андрій Кріп зазначив, що почуття відчуває змішані бо війна, але радий нашій єдності та подальшим планам на майбутнє.

Закликаємо гаряче молитися усіх небайдужих.
Нагадаємо, що молитви в Енергодарській церкві проходять кожного четверга о 18 годині
за адресою: вул. Центральна, 16-а.

Розмовляла з зам ком. батальйону капеланів  Андрієм Укроп журналіст батальйону Алеся Околот.



Поїздка капеланів в 57 танкову бригаду.

29.04-30.04.2015 відбулася поїздка волонтерів та капеланів Першого Українського батальйону військових капеланів в 57 танкову бригаду.

10407435_834070963353892_2056722074599896035_n 10996001_834071020020553_8925998385557427844_n

 

11139380_834071120020543_7035466509326524203_n 17998_834071113353877_6376919442897642114_n
На прохання керівництва цієї бригади волонтери батальйону знайшли та подарували їм проектор для навчання та вивчення нових танків.

 

11182304_834071116687210_6929077690270586226_n 11174927_834070980020557_2176764847761350417_n
«Це був благословенний час, ми разом з бійцями повечеряли, заночували в казармі, прокинулися з ними о 6-й ранку по команді «Підйом». Зранку ми почитали та розібрали слово з Біблії, засвідчили про служіння капеланів в зоні АТО та роздали усім Нові Заповіти» – розповів командир батальйону Руслан Іванович.

Особливим моментом поїздки стало навчання по тактичній медицині, яке провела Марина Орешнік. Військові, які служать багато років ділилися своїми враженнями, дякували і говорили про те, що таких навчань у них ще не було і вони дуже актуальні та потрібні бійцям, адже статистика свідчить про те, що найбільші втрати на полі бою від невміння надавати першу медичну допомогу один одному.

 

11069520_834071016687220_7462956088896811781_n 11010290_834071000020555_2685495792858818045_n

 

11164618_834071030020552_6067303298965656381_n

«Після кожної поїздки ми аналізуємо свою діяльність та думаємо, яким чином ми можемо ще допомагати нашій українській армії та добровольчим батальйонам. Ми будемо продовжувати служити, не дивлячись на жодні обставини» – прокоментував поїздку Руслан Іванович.

Командування батальйону висловлює особливу подяку Дмитру Сморж пастору церкви «Путь християнська місія» за подарований проектор для бійців, Олександру мешканцю м. Біла Церква – за фінанси та декілька ящиків фруктів та інших продуктів, Людмилі Дригало, яка завжди надає будь яку посильну допомогу, а також Марині Орешнік та Григору Сергію за служіння власним автомобілем.

 

11196361_834071106687211_284694393755741087_n 11063894_834071013353887_2324586394015637409_n

 

11182101_834071026687219_8328986662126818138_n


Звіт капелана “Піаніста” про перебування в Пісках.

Мій звіт про служіння в одній із військових частин і про перебування в Пісках з 12 березня по 6 квітня.

Приїхавши у військову частину, я розташувався в одній з казарм. Перше враження- дуже сильно захотілося назад на передову в Піски, в улюблені окопи. Я раніше не мав досвіду перебування в ЗСУ, я доброволець, у нас  все інакше. Тут потрапив у стан шоку від побаченого.

Зі зрозумілих причин я не можу описати все, що відбувається в даній частині, я ніколи не думав, що будучи в тиловій частині мені захочеться назад на передову. Невідомо де потрібніші капелани в тилу, в частинах або на “передку”?

Тут я побачив людей , які потребують у Христі не меньше тих, хто на передовій. Я був шокований тим, що сталося з нашою армією за 23 роки незалежності. Але незважаючи на весь жах, який відбувається у військових частинах, я побачив воїнів, патріотів, святих чоловіків, які незважаючи на всі труднощі готові на смерть стояти за наше небо, будинки, вулиці, дітей, матерів, за нашу неньку Україну!

11156326_813577315357956_4092763315140454211_n 10014582_813577325357955_6319141599901207502_n

Тих хто хотів посповідатися, помолитися, просто виговоритися було дуже багато. Я побачив, як мало одного мене, нас капеланів для служіння військовим. Я дуже втомився за той час, як там знаходився, особливо в останній вечір коли солдати дізналися, що я їду в Піски.

За дві години до від’їзду солдати просто шикувалися в чергу, вони як ніхто відчувають і розуміють необхідність примирення з Богом. Такі сповіді не забуваються, чужий біль зробив шрами в моєму серці, які навряд чи зможуть колись загоїтися. Я спостерігав, що не я а Він, Господь зціляв серця, перебінтовував душі, повертав до життя. Побачив, який я безсилий допомогти “пацанам”, але Христос робив свою роботу, а я просто не заважав.

11148548_813577322024622_7316178073767895399_n 11136782_813577338691287_5744367745555433325_n

Не хочеться щоб матері, дружини, отримували своїх чоловіків в гробах … “по дурості”, “по п’яні”, від безвиході і страху, не встигнувши навіть повоювати. Тільки капелани можуть заглянути в душу так глибоко, як дозволить Бог. Солдати жадають мати мир і спокій в душі, а це може дати тільки Бог! На зустрічі з бійцями я сказав: “Прожити ми можемо і без Бога, але вмирати  як ми будемо без Нього?”

11033869_813577305357957_1168633419022640407_n

А попереду була дорога на Піски… У Пісках я потрапив в новий підрозділ, “мої пацани” поїхали на ротацію. Мабуть у військовій частині я підхопив застуду і в Пісках я “капітально” захворів. Не дуже комфортно сидіти в окопах вночі, і з температурою.  Я втомився не від бомбардувань і стрелкотні, а від собаче-скотинячого холоду.

Дуже непросто знову сіяти зерно слова Божого новим незнайомим людям, але коли ти сидиш з ними в окопах і терпиш теж, що і вони, то солдати тебе починають приймати, серце стає відкритим. Як “класно” свідчити бійцям під час обстрілу, під кулями і мінами. Хто не пробував, раджу спробувати, працює 100 відсотків.

Ті хто читає пост, напевно чекають розповіді про відірвані кінцівки, море крові і чудеса воскресіння. Повірте, це далеко не все, є щоденна рутина, як наприклад перебувати в холодну і вітряну ніч в бліндажі. Вітер дме так, що здається  тобі видме і “соплі і мозги”, а ніч так довго тягнеться коли холодно. Тут візьме ще й якийсь халдей необрізаний і почне тебе обстрілювати. Міна 120 калібру зігріває і додає тонусу в будь-який час і в будь-якому стані.

Тяжко довго не бачити  сонця, або бачити тільки виходячи в туалет чи подзвонити, якщо пощастить намацати зв’язок. Можна іноді прогулятися, але тільки іноді, бо закінчуються ці прогулянки нерідко 300-тимі або 200-тимі.

В одну з таких прогулянок я потрапив з солдатами під обстріл, ну дуже хотілося весняного тепла. Божим дивом залишилися всі живі і ціли. Я перший раз за весь час мого служіння в Пісках подумав, що це кінець. “Пацани” після обстрілу підійшли і сказали: “Капелан будемо молитися по-любому, без базару”. Ось так Бог іноді стукає в серце.

Найцінніше для мене, це коли хлопці дізнаються про те, що мені скоро їхати. Вони кажуть: “Отче а хто ж за нас буде молитися?” Десь в їхніх очах відчуваєш  страх, що з від’їздом священика піде й Божий покров, але я повертаюся до них, та і вдома не перестаю за них молитися. Всім дуже хочеться жити, і нам капеланам також.

Моліться за нас, щоб руки наші не опускалися. І мені, і добровольцям дуже важко перебувати там, на війні, стояти до останнього, коли з дому дзвонять і нагадують про кредити, про дітей, які за щось повинні існувати, про хворих батьків, яким потрібні гроші на ліки. Важко стояти там, коли тут незахищений тил, коли приїздиш додому, а тобі кажуть:
“Навіщо ти їздиш на Донбас? Хто тебе посилав? Та немає там ніякої війни!”

Больно дуже це чути у своїй церкві, від своїх батьків і друзів. Хто ми? Хто я? – починаєш задавати собі питання. Але там мій народ! І я буду страждати зі своїм народом. Чому?  Та тому, що я люблю мою Україну!  І я не один, нас багато. Добровольці, українці, брати і сестри не позбавляйте нас підтримки, без Бога і вас ми не вистоїмо, але разом у єдності ми наблизимо перемогу! Спасибі всім хто допомагає фінансово, молитовно, словесно, всім тим, хто просто не заважає.

Слава Ісусу Христу і слава Україні!


Навіщо капеланам камуфляж на передовій?

Дуже часто задають питання, чому капелани ходять в камуфляжі?
Навіщо це їм, вони ж священики, потрібна ряса там чи ще щось?
Як правило такі питання задають ті хто воює біля телевізора, так так, це для діванно -пирожкової сотні!

Попереджую тоді всі лишилися живі та здорові!
Місце та бригаду не вказуємо!