20-те квітня. Два екіпажи виїхали з різних місць, одна машина- два служителя з Білої Церкви, друга машина- три служителя з Бердянська, зустріч та ночівка запланована в Краматорську. Нас прихистили на ніч добрі люди: Сергій, Надя та ще знайомства з чудовими людьми, загальні молитви та, як завжди авторські пісні благословенного Даміра.
Дякую Господу за цих чудових людей, які служать постраждалим від збройного конфлікту, Сергій та Надя поділилися своєю історією, вони продали свій будинок та придбали приміщення побільше, в самому приміщенні проходять і служіння, і проживають люди, які вимушено покинули свої домівки! Господь, благослови діло рук цих благословенних служителів та їхнє служіння!
Прокинувшись рано та помолившись, ми з капеланами направились в 59-у арт.бригаду, де нас чекав вже благословенний брат Олександр! Крім Олександра в тій батареї ніхто не проповідував Слово Боже, отже домовились, що приїдемо та послужимо!
Артилеристи нас зустріли дуже тепло, гарна вечеря та сауна але ми приїхали не по це, наша ціль була послужити нашим захисникам та прославити Господа! Ввечері був збір в казармі, ми почали своє служіння, те за чим приїхали!
В нас було мобільне структуроване служіння, у кожного була своя задача! Я представив нашу організацію та свідчив про наше служіння в АТО. Дамір грав на гітарі та славив Господа, я молився за бійців. Брат Вася розповів про себе та про славу Господню в його житті, запросив разом помолитися молитвою покаяння!
Після того, як захисники прийняли Христа в своє життя, я запросив їх на причастя. Розповідь з біблії про страву, яка зближає з Богом та важливість і відповідальність в прийнятті ломимого тіла та пролитої крові Сина Божого! Івана 6: 54- Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. 55 Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. 56 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.
Капелан Григорій свідчив про славу Божу, Дамір грав на гітарі, приблизно чоловік 40 слухали євангеліє, з них прийняло Христа приблизно 20,слава Господу! Залишились ночувати в цих добрих людей!
На ранок вже 22 квітня,помолившись за замполіта та начальника штаба, благословили весь особовий склад, зробили загальне фото та поїхали далі! Слава Богу за Олександра, вірю в те, що після АТО, він буде служити Господу дуже якісно!
Напрямок Авдіївка- наступне місто, куди ми вирушили!
Людина, до якої ми їхали, з якихось причин не вийшла на зв’язок!
По дорозі ми бачили, як якісь люди біля терикону визбирували вугілля в мішки.
По Божій милості ми проїхали недалеко від шахти Бутовки та потім на відстані дивилися на промзону!
На блок постах хлопці стоять вже по 2-3 місяці,після зими їхні лиця були загорілими, губи потріскали, а з очей виділялися сльози! Поки я за двох молився, позаду наші капелани приймали молитву покаяння, щирі вояки не могли стримувати сліз. Дуже важко переживати це разом з ними!
Ще п’ять бійців слухали про Іісуса, а двоє з них стали нашими братами по вірі!
Далі наший шлях лежав до 128-ї бригади в селище Піски, спілкуючись з замполітами, домовились про служіння в їхній бригаді!
При в’їзді в Піски ми повинні були зустрітися в обумовленному місці, але ми приїхали з такого напрямку, з якого й самі не очікували -с.Тоненьке. Це селище завжди було не спокійне, коли там стояв ДУК ПС, коли там була 93-я бригада і зараз нічого не змінилося!
Хвала Всевишньому, Він не дав нам загинути, вояки трохи здивувалися, коли нас помітили, поки я пояснював, хто саме та де нас чекає, замполіт вже підійшов до нас. По традиції ми за хлопців молилися, але нас повели в недобудовану церкву проводити там служіння!
Проповідь євангеліє, молитва за спасіння та захист, прославлення, яке виконував Дамір. Свідоцтва, про які розповідав Григорій, брат Василь призвав до молитви прощення та покаяння, служіння причастя! Ще чоловік сім присутніх при проповідях, покаяння та прийняття Господа в своє життя! Це все відбувалося неподалік від ворога, ім’я Боже було прославлене!
Але прийшов час і замполіт нас попросив переїхати на другу позицію, там ще є бійці, кому треба служити!
За нами приїхав вже другий офіцер, треба їхати, люди чекають, а ми не можемо від цих відійти, прийшов Бог і ми не хочемо з хлопцями прощатися, але час іде! Наступне місце теж 128-а і тіж самі місцевості, тільки трохи приміщення вже інше!
Нас вже чекали, люди різного віку, стомлені, але бажають спілкуватися з нами. Формат нашого служіння не змінився, ще чоловік десять слухали про те, як Господь рятує, та в людей змінюються долі! Краще хочуть жити всі!
Капелани роблять свою справу, а Господь працює з людьми через наше служіння! Молитви, особисте спілкування, сповідь та задані питання особистого характеру ! Так йде форма служіння, ми, як свої, коли наші побратими дізнаються, що ми не просто світські священники, це міняє справу!
Наступна група людей вже чекала нас, часу стає все меньше, нам не вистачає дня для того, щоб встигнути, починаєш відчувати, що давно вже не їли. Не час шукати кафе, по дорозі щось перехватили і ось знов приємна зустріч. Наступна група людей приблизно 30 вояків!
Це служіння було скорочене, причина начало темніти надворі. Знов звучать слова з Біблії та молитва Отче Наш! Розповідь про Божий план для кожного, заклик після служби до здорового та тверезого образу життя! Молитва покаяння, особисті спілкування, знайшлись земляки та знайомі! Іісус Господь, ми послужили!
Починає темніти, а нам ще їхати на ніч в Мар’їнку, не далеко, але тут місця дуже не спокійні. Нарешті виїхали, водій отримав побутову травму, розбив голову об капот машини, слава Богу, рана не глибока, жити буде! Наша задача була- приїхати та переночувати, вранці планували служити мирному населенню! Є в Мар’їнці церква та Християнська Євангельська Місія, вони й прийняли нас переночувати, точніше один з братів. Одна з наших машин вже поїхала до дому, отже ми залишились втрьох! Служіння мирному населення та гуманітарна допомога!
В центрі Мар’їнки дуже голосно, брат Дамір співав пісні про Господа, стояла палатка та волонтери- служителі роздавали буклети з псалмами та молитвою покаяння!
Брат так гарно співав, що я було подумав, що в Донецьку теж його почули. Люди підходили, брали для себе речі, приходили діти, теж щось підбирали для себе, місцеві служителі запрошували їх на зібрання! В цей час прославлялось ім’я Боже!
Слава Іісусу, за весь час там, де ми були, не було ні одного пострілу!
Команда служителів-капеланів”Перший Український Батальйон Військових капеланів:
Руслан Рос
Григорій
Василь
Дамір
Олександр
Блаженні ті, хто приймали участь в допомозі нашому служінню:
Ольга з Америки, Команда однодумців з Лондону, Фінляндія, Росія, Священники з Закарпаття, брате мій Леонард, Сергій та Надя Хоменко з Краматорська, Олександр Данелюк 59-а, брате наш. Всім, всім, хто молився за нас!Господь з нами!
Також організіції з Бердянська за передану гуманітарну допомогу!
07.04.2016 року командир «Першого Українського батальйону військових капеланів» здійснив виїзд у військову частину 1-ї танкової бригади де відбулося нагородження відзнаками та пам’ятними медалями 21 військовослужбовця.
Важливо зазначити , що для декого це було нагородження напередодні демобілізації. Командир батальйону капеланів , Руслан Рос, подякував усім за службу, сказав, що кожен з військовослужбовців сьогодні є прикладом і завершив своє звернення молитвою за бійців.
Дане дійство відбулося за ініціативи командування 1-ї танкової бригади з метою заохочення та турботи про своїх підлеглих, а також фінансової підтримки Волонтерського центру м. Бердянськ «Захист», керівником якого є міський депутат партії «Відродження» – Кюрчев Владислав.
За період своєї діяльності ГО «Перший Український батальйон військових капеланів» відзначив понад 36 осіб пам’ятними нагородами, а саме командирів, офіцерів, рядових,медиків,капеланів і волонтерів.
Чергова поїздка на фронт почалася там, де вона зупинилася минулого разу в лютому…. Хоча робота наша, по суті, і не зупиняється, бо між виїздами на фронт треба готувати, збирати, купляти, просити все те, що ми повеземо Нашим. А це також, трошечки, подвиг…
Небо і земля Донбасу.
Ось люди, котрі цього разу приймали участь у нашому служінні: Алена Болестева, Маргарита Войко, Світлана та Алёна Калюжная, Валентина Мовчан, Сергій Швець, Укроп Андрій та ще 2 літніх сестри з нашої церкви…
пральні машинки та миючі засоби, порошки, мило та ін.
Рукавичка наповнюється нехитрими скарбами для передової лінії оборони.
Перших два дні на фронті я був сам, потім з Харкова приїхав мій друг і напарник Віталій Нартов. Молодий чоловік, ревний та ініціативний, і так само слухняний. Знає і любить Господа. Вже друга наша із ним спільна поїздка на фронт.
В понеділок, тільки-но я приїхав до Наших в …….., нас накрило градом. Натуральним, слава Богу, градом.
Так перша весняна гроза з громом і поки ще з градом загнала нас під землю, у бліндаж, де я проповідував, молився і співав для наших друзів. Тут я випадково зустрів молодого чоловіка, якого по Запоріжжю я пам’ятаю 10-річним хлопчиком. І радісно і сумно одночасно від таких зустрічей.
Після спілкування передав хлопцям гостинці, а саме головне – пральну машинку. (Через пару днів ми з Віталієм побачили “пралку” у роботі – на висоті серед українського степу стоїть мелітопольська “пралка”, над нею (руки в боки) Капітан Америка. Говорить, що все відімкнув від генератора аби машинка працювала нормально).
Раді-і-і-і!!!! А-ну, місяць без нормальної бані та прання…?
Далі, минаючи Штаб, Капітан Америка провів мене в інший підрозділ. Туди, куди вже кілька місяців жоден волонтер не добирався. Це було видно по здивуванню і радості Бійців, а ще по тому, ЩО я там побачив… Це одне з тих місць на Карті АТО, яке вже 2 роки позначається маленьким вогником (бачили таку карту?)
Справжні герої. Люди з щирими серцями.
Зібралося більше півсотні Воїнів, прийшли всі, хто був вільний, не в наряді і не в дозорі. Знайомство, Служіння, Проповідь Євангелія, пісні, спілкування…
В кінці служіння сталося щось неймовірне – кількадесят бойових побратимів по одному підходили до мене і, зі словами “Благословіть, отче”, ставали на одне коліно і схиливши голову чекали молитви благословіння.
І я молився за них. За кожного особисто. І для кожного була особлива молитва, неначе я його давно і добре знав… Дивне почуття, коли для молитви кладеш свої руки на коротко обстрижену голову солдата, захисника, воїна, людини. Відчуваєш свою відповідальність і в той же час людську безпорадність, і ще … Всевладність Божу.
Хтось на війні знаходить запитання, а хтось – відповіді…
Хто допоможе людям відновлювати те, що потрощила війна? А хто поверне людські втрати? Скоріш за все на обидва запитання відповідь одна: НІХТО. І в першому, і в другому випадку все залежить від прагнення до повноцінного життя самої людини. І ми, як християни, маємо вказати і показати, Хто відшукує заблудле, відновлює скалічене і воскрешає мертве!
Тут продовжують жити люди… В селі навіть школа працює.
Капелан Віталій Нартов спілкується з місцевим жителем. Говорити про Бога тут легко і водночас важко – люди втомлені війною. “Та де той Бог?” і “Якби не Бог, що б з нами було?” – ці питання звучать поряд. І часто з вуст однієї й тієї самої людини.
У цьому будинку дах відбудований заново. А у вікні старенька господиня поставила ікону, сподіваючись хоч так спастися від “братніх” привітів з потойбіччя.
Наївна дитяча віра змучених стариків. Вона і підтримує в сумні часи. Ні, це не забобони, не заблудження якісь… Через страждання щось пробуджується у душі… Це просто по очам людей видно. Але є й ті, що просто спиваються. П’ють так, як перед кінцем світу… Хоча у цьому ми зіходимося – близький-бо усьому кінець!
Так в Біблії написано. Так я бачив.
Тут загинули люди. А потім згоріли разом із машиною. Може десь є дані, хто і як загинув, але зараз це невідомо.
Дивно, що серед битого бетону і знівеченого металу залишаються жити живі люди, з плоті і крові… Такі вразливі, дочасні – а живуть, та ще й плани свої будують.
Спальне місце капелана. Світло, просторо, тепло… що ще треба?
На наших дорогах усі машини – ПОЗАШЛЯХОВИКИ
Ні, ну ви бачили таке? Тільки-но вільна хвилинка – грядки, кролики, цуценята-кошенята – ну, чи не фашисти)
Дякуємо за молитви! Наступна поїздка планується на Великодні Свята!
Война бывает детская, до первого убитого.
Потом не склеишь целого из вдребезги разбитого.
Душа, брат, не оправится, исключена гармония,
Немало видел я ребят на этой церемонии.
Смотрю в его глазах тоску я как по телевизору,
А мирный дым, накрыв окно, плывёт дорогой сизою.
И, как несвежая роса, в стаканах водка мается,
И я молчу, и он молчит, а память не ломается.
Война бывает голая, весёлая, ужасная,
Война бывает точная в разгуле рукопашного.
Хожу-брожу проспектами, фонарики качаются,
Война бывает первая, а больше не кончается… /Шевчук Ю.
Вчора 23.03.2016 р в Міжнародному Біблійному коледжі на факультеті військових капеланів провів урок командир батальйону капеланів Ruslan Ros. Темою уроку було “Християнське і біблійне духовне наставничество. В чому різниця?”
В ході уроку стало зрозуміло, що християнське піклування охоплює духовні і матеріальні потреби людей, а також багато сфер їх життя, а біблійне охоплює більше духовні потреби людей з позиції біблійного вчення.
Було відпрацьовано практичне завдання, в основі якого була реальна історія про реального чоловіка, якій вивів з території противника 50 осіб і в результаті стресу потребував психологічної та духовної підтримки. Завданням було працюючи в групі, провести аналіз ситуації і визначити, яку допомогу він потребує.
17-18 березня я зустрічався в Херсоні з комбатом Першого Українського батальйону військових капеланів. Капелани Руслан Бусько(комбат), Андрій Калита, Григорій Леонов з Бердянська, Василь Іванчук з Білої Церкви звершили виїзд до військових танкістів на Херсонський полігон.
Там були вручені медалі командиру, офіцерам та медикам. Ми звернулись словами любові до військовослужбовців, побажали їм у їхній діяльності – бути миротворцями, Божого благословіння, Божої опіки, здоровими повернутись додому і щоб мир, і перемога нашого українського народу над агресором прийшла в нашу Україну.
Вручили ангелів, які зробили сім’ї вимушених переселенців з Луганська, які проживають на данний час в Мукачево. Також передали передачу для воїнів від сім’ї Леонардо і Олі з Америки.
В дивний час ми з вами живемо. Через біль, кров і сльози, через перемоги і поразки, через духовно сильних або зовсім недосвідчених людей Святий Всемогутній Бог торкається сердець українців. В цей час дуже важливо зрозуміти, що ти є частиною великого Божого плану для цілої України!
Є війна фізична, є війна духовна. Капелани 1-го Українського Батальйону Військових капеланів Південний регіон. стоять на обох фронтах, піклуючися про життя військових і мирних в зоні АТО. Часто через допомогу людям відкривається можливість розказати їм про Бога Отця, який через Ісуса Христа дає людині повноту життя. Навіть на війні! Навіть якщо попереду непроглядний морок! Навіть якщо смерть!
Мало хто хоче чи може їздити у зону війни, так само небагато хто допомагає грошима, тим більш цінна ваша допомога, шановні! Транспортні витрати, поточні потреби для служіння, проживання, все це часто лягає на плечі і руки самих капеланів та їхніх родин.
Найперше, хочу подякувати нашим командирам Ruslan Ros, Ukrop Andrey та тим вірним людям, що допомагають своїми коштами капеланському служінню!
Перші два дні ми, спільно з Григорієм Леоновим та Наталі Суржиковою служили у танковому батальйоні. У цьому батальйоні є два особливих офіцери. Один – наш брат у Христі, другий – шукає Бога через Слово Його. Обом командирам я мав радість подарувати по радіоприймачу з більш як 200 християнськими програмами “Транссвітове радіо”. Ці дорогі в усіх значеннях, подарунки призначенні духовно підтримувати бійців у дуже обмежених обставинах, даючи їм духовну силу тоді, коли немає спілкування з Церквою Христовою.
Від танкістів ми приїхали до наших на передок. Вже багато часу села Старогнатівка і Гранітне (Волновахський район) є «гарячими» на мапі АТО. І дивно бачити мирних людей, що займаються своїми побутовими справами на відстані пострілу міномету чи снайпера. Хтось пасе корову або збирає дрова, дітки біжать зі школи… У даних умовах усе це щось робить із твоїм розумом…
Думаю, що саме тому я молюся за можливості спілкуватися з «мирними».
Війна скінчиться, солдати підуть додому. А «мирні» залишаться тут. І з якими серцями вони тут залишаться – залежить і від капеланів також!
Бог дав нам таку можливість! Ми з Віталієм Нартовим особисто познайомилися з молодою мамою, якій була потрібна допомога. Дівчині 16 років, 11 клас школи, народила 7-місячну дитинку у себе вдома… Умови важкі і наші солдати регулярно возять хоч якусь допомогу родині. Знайомство відбулося, свою допомогу ми передали дівчинці (дякую своїй дружині Олені Болестові), домовилися про подальші зустрічі і спілкування з родиною.
Далі було знайомство з інтелігентною людиною, підприємцем. Він пригостив нас кавою і розповів, що солдати гніваються на нього, мовби «з-за таких як ти – мої друзі загинули», а односельці гніваються за те, що він любить Україну і допомагає солдатам. От і виходить, що «свій серед чужих і чужий серед своїх». Були роздуми про сучасне і майбутнє Донбасу. При можливості ще хочемо відвідати цього чоловіка.
Бувши в одному з сіл ми з Віталієм познайомилися з вчителькою сільської школи. Дітвора розбігалася після уроків по домам, десь за околицею села гупало і стріляло, а вчителька із захватом розповідала про своїх любимих учнів, які мріють стати поліцейськими, щоб підтримувати порядок у державі…
Я вже заплутався – це нормально чи НЕнормально – далі Жити, Працювати, Спілкуватися, бути Усміхненими і Сильними під прицілами снайперських гвинтівок, на очах білесеньких ОБСЄшників – і залишатися людиною?!?
Звісно було багато зустрічей і спілкування з солдатами і командирами.
Я вдячний командирам, які мудро, обережно, а часто буває жорстко командують ввіреними їм людьми.
Я в захваті від мужності та впевненої твердості наших солдатів!
На «нульових» позиціях командир роти разом із своїми солдатами 2 години розпитували нас про духовні речі та відносини з Богом. Пісні під гітару, молитви, проповіді – це те, по чому спрагла душа українського бійця.
Забутий блок-пост, мирних та волонтерів не пускають, єдині, хто може бути зв’язком з «великою землею» – капелани. Пацани місяць живуть без бані, без світла(хоча високовольтна лінію над головою), без виїзду чи виходу будь-куди. Ми їм служили 2 дні поспіль – спілкувалися, щось привозили, щось робили. Коли прощалися, після спільної молитви, голоси і руки хлопців дрижали… Це так тривожить, коли чоловік, воїн, герой… і плаче, і говорить «От якби наши командири згори так про нас турбувалися, як ви, отче…»
Слава Богу нашому, Який дає бажання і сили носити тягарі змучених людей!
P.S. Що ще було цікавим у цій поїздці? Ми з Віталієм багато разів бачили коней! Гарних, сильних коней, яких розводять на кінному заводі. Ми навіть їздили на них та фотографувалися. Біля цих конячок ми якось відпочивали і відволікалися від того горя, що розлилося навколо по рідній землі.
Капелан-жінка, або що приводить жінок в на перший погляд, абсолютно нежіночі місця.
Про те, як бути жінкою-капеланом і чи потрібно це взагалі, поділилася Наталія Суржикова. «Не дивлячись на умови життя (бійці живуть практично в землі), бійці готові воювати за нас, за сім’ї, за дітей» – ділилася Наталія.
Та людина, яка в звичайному мирному житті говорила, що не вірить в Бога, тут на фронті змінюється. Емоційне здоров’я – ось що перше підривається в таких умовах. Тому підтримка, слова, молитви благословення, тепле спілкування – це важливо, як з вуст чоловіків, так і жінок.
Для Наталії ця поїздка ознаменувалася важливим внутрішнім посланням, яке вона внесла в серця бійців: – «Підбадьорюючи бійців, кажучи їм, що вони потрібні Богу, своїм сім’ям, потрібні нам, відчуваєш себе потрібною. Я хочу давати їм надію і віру. Що їх чекають вдома, що вони любимі і потрібні, і Богу і нам».
Бачучи сльози в очах, говорячи про Бога, про Його безмежну любов, відчувається, як ламається якась внутрішня броня в бійців. Залишити свій звичний затишний життєвий ритм, тягнуть ті зміни, які відбуваються під час служіння людям. Порожні очі, які наповнюються сльозами від переживання Божої любові і які вже не будуть такими – заради цього варто підніматися, залишати свій затишок.
Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!
Час перебування на фронті, підходить до кінця. Рухаючись по наміченому маршруту, команда капеланів відвідала нові позиції. Місця, де інша реальність, інші люди, інше сприйняття життя. Бійці живуть практично в землі, тяжко і практично без світла. Однак навіть у такій непростій обстановці, солдати відкриті до спілкування і дружби.
Адже внутрішній вантаж буває важче зовнішнього, чим і служили капелани – спілкувалися, молилися, підбадьорювали. Прощаючись, бійці дякували, деякі зі сльозами за турботу. Здавалося б, справа не велика – поговорити, помолиться, заспівати пісні, підбадьорити, але так важливе для втомлених солдат.
Практична допомога від ремонту мобільних телефонів до дружнього чаювання, цими словами можна описати останні два дні в цій поїздці капеланів на фронт.
За словами одного з капеланів, ця поїздка була особливою. Втомлені, але задоволені. У поїздці відкрилися нові напрямки служіння – спілкування і допомога місцевим мирним жителям. Часом не тільки бійці потребують підтримки і порятунку.
Люди в більшості реагують на справи, ніж на слова. Тому навіть допомога в зрубі дерева в селі, яке вони проїжджали, актуальна і потрібна. Таке просте ставлення викликає довіру місцевих жителів. Бачучи священика в роботі, в допомозі як бійці, так і люди відкриті слухати Євангеліє.
Внутрішня потреба вирішує все. Внутрішня незадоволеність підштовхує нас на нові пошуки відповідей. Тому ми робимо те, що робимо. Шукаємо і входимо кожен в своє покликання. Нехай Бог благословить кожного бійця, кожного мирного жителя, кожного капелана!
Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!
У русі є життя! Не рухаючись можна пропустити багато можливостей допомогти комусь або навчитися чомусь.
Крім запланованих зустрічей і поїздок до бійців на передову, де капеланами були роздані ліки та інша необхідна допомога, в минулий день також багато було незапланованих зустрічей з мирним населенням.
Адже війна рано чи пізно закінчиться, а мирні люди, немов тіньова сторона того, що відбувається на фронті і зараз, і в майбутньому, мають велику потребу в підтримці. Одна з яскравих зустрічей дня, що минув – зустріч з молодою дівчиною, матір’ю-одиначкою.
Сім’я в якій нещодавно народилася дівчинка, потребує в простих необхідних на кожен день речах. Але погляд мами і бабусі не загострений тільки на матеріальних благах. Бабуся попросила капеланів благословити внучку, про що вони домовилися і приїдуть наступного разу в цю сім’ю. Сім’я безумовно потребує підтримки у цей непростий час.
В порівнянні з напруженою обстановкою серед бійців видно разючий контраст з життям цієї немовляти, якій потрібен мир, любов і турбота. Мирні люди потребують Бога не меньше ніж бійці. Внутрішнє згуртування і командний дух в середовищі капеланів, допомагають їм створювати потрібний настрій на продуктивну допомогу і служіння людям.
Ми не бачимо, а рух відбувається. Погане чи хороше. Скоротити перше і поширити друге в нашій владі і можливості. Давайте не сидіти на місці!
У кожному дні є щось особливе і обов’язково відбувається щось хороше . І кожен з нас може бути учасником або хоча б свідком цього. Сьогоднішній день, за словами капеланів, пройшов насичено, продуктивно і в той же час з почуттям внутрішнього задоволення.
Капелани послужили сьогодні в двох підрозділах на передовій. Привезли теплі речі, продукти, ліки і рукавички. Дружній, невимушений настрій, молитва за людей – все це створює атмосферу, в якій втомлені бійці можуть трохи відпочити.
Охочих чути слово Боже виявилося чимало, що дозволило провести невелике, але повноцінне служіння. Тут повною мірою проявилися здібності Володимира грати на гітарі і співати. Віталій Нартов каже: «Дуже відчувалася в атмосфері Божа благодать».
Між служіннями зав’язувалися і особисті знайомства і розмови. Хтось підходив з проханням висповідатися, хтось просто поговорити. Кожна людина цінна в Божих очах і для кожного є можливість прийняти порятунок через віру в Ісуса Христа. Тому навіть сама, на перший погляд, втрачена людина має шанс на порятунок.
Приділяючи увагу кожному, капелани рухаються далі.
Слідкуйте за новинами та підтримуйте в молитвах! Нехай Бог благословить і захистить їх!
