Новини з фронту. День перший.

22 лютого 2016 року.

Як орел стоїть на вершині гори, чекаючи потоку вітру, щоб в ньому парити і виконувати своє покликання в польоті, так вчора група капеланів вирушила в нелегкий, але так життєво необхідний для кожного них шлях.

Добираючись перекладними, зустрічаючи один одного по дорозі на фронт, зустрічаючи солдат, зав’язуються нові знайомства і можливо для когось ключові зустрічі.

Перетинаючи міста, вокзали, зустрічаючи один одного, капелани збираються разом, для непростої місії сьогоднішнього дня – бути поруч з тими, хто в морозі, в жарі, в настрої або в його відсутності – допомагаючи бійцям в їх повсякденних справах і духовних потребах, несучи їм життєву силу Слова Живого Бога. Слово Боже в реальному часі і в реальній дії.

Спілкуючись і знайомлячись з бійцями, командуванням, бійці і капелани, зігріті атмосферою спілкування. Адже душевне тепло набагато важливіше і зігріває сильніше, навіть якщо на вулиці вітер і ураган. Подорож починається…

Капелани в приємному передчутті. Як орел, який дочекався свій поток вітру, сміливо і легко в ньому парить, так капелани, знаючи і розуміючи всю серйозність і небезпеку часу і обстановки, ловлять свої «потоки» і парять, як орли, насолоджуючись тим, що кожен з них знаходиться зараз на своєму, Богом дарованому, місці.

 
З листа одного капелана: «Поїздка на фронт це завжди наростаючий мандраж у міру наближення до лінії зіткнення і переосмислення вже пережитих моментів і досвіду. Особливо це яскраво відчувається, коли потрапляєш в нове, ще незвичне місце, в міру спілкування наростає і впевненість, що ти на потрібному місці в потрібний час, ось так і зараз. Хоча ми і на другій лінії, але серед хлопців з високим бойовим духом і готовністю в разі намірів ворога, негайно висунутися і адекватно відповісти на будь-яку загрозу. Це новий початок. »

 
Благословень вам, дорогі!

ХЛОПЦІ КРИЧАТЬ: «НАБРИДЛО ВСЕ! ДАЙТЕ НАКАЗ».

Капелани в зоні антитерористичної операції – вже не нове, проте служіння та надання подібної психологічної допомоги стає реальною необхідністю на фронті. Про бойовий дух військовослужбовців у прифронтовій зоні розповів капелан Григорій, який служить в 1 танковій бригаді.

«На самому початку, коли ми тільки починали діяльність, був варіант нерозуміння бійцями такої духовної допомоги. Таке зустрічалося дуже часто. Хочу сказати на сто відсотків, що ті, хто побували під обстрілами, побували в бою йдуть на контакт і дуже добре це сприймають. Вони розуміють, що Бог – є. Також вони розуміють і те, що ні командир, ні психолог не допоможуть так як капелан », – розповів Григорій.

Григорій служить в зоні АТО з самого початку війни на Сході України у складі «Першого українського батальйону військових капеланів». Крім духовної допомоги військовослужбовцям, капелани регулярно передають у зону АТО волонтерську допомогу.

«Цей раз я привіз бійцям волонтерську допомогу, медикаменти, різні ліки, багато перев’язувального матеріалу. В основному, коли я приїжджаю і спілкуюся з хлопцями, я дивлюся який настрій у бійців, який моральний дух », – розповів капелан.

Григорій виїхав 24 січня в першу танкову бригаду,що в Краснівці, також по дорозі заїхав до розвідників. Він зазначив, що у бійців накопичилося чимало внутрішніх конфліктів, з якими потрібно працювати.

«У бійців накопичується багато внутрішніх конфліктів. Десь вони відчувають навіть безсилля, але не від самих себе, а від деяких наказів. Є такі моменти, коли на «передовій» товариша, з яким він друживпоранило або вбило. А бійці ж там теж і дружать, і знаходять в товаришах по службі братське плече, довіряють один-одному. Він(солдат – авт.) нічого не може зробити. Бійцеві ж ніхто нічого не пояснює, наприклад, чому так відбувається, а не інакше. Командир бачить все по-іншому. У бійців це все накопичується і буває по-різному.Є два види агресії. Приміром, коли відразу відбувається (всплеск агресії – авт.), то це ще більш-менш. З такою агресією ще можна боротися і все інше. А якщо боєць це все ховає,  це накопичується по дрібницях – черевики, не такі, бушлат, не той і так далі, по дрібницях! А бійцеві ж і ні розвіятися, ні поскаржитися. Я працюю з такими бійцями. Коли приїжджаю –  спілкуюся з командирами, дізнаюся кому потрібна психологічна допомога. Звичайно ж я молюся за них усіх, щоб проти них не була ефективна жодна зброя! Я з ними не тільки як священик розмовляю, а й просто як людина », – повідомив він.

Капелан розповів, що його першочергове завдання переживати за духовний стан бійця, переживати за його душу, шукати шлях зцілення: «Людина, яка прийшла в зону АТО, побачила  все це – іншою вже не повертається. У нього в будь-якому випадку сформувався свій світогляд щодо цього. У кожному разі психіка посувається, а в спілкуванні вже дізнаємося в який бік», – підкреслив Григорій.

Григорій наголосив, що в період епідеміологічного сезону, бійці в зоні АТО практично не хворіють.

«У тому регіоні, де служу я, жодної людини з пневмонією, жодної людини з грипом. Бачив одного в гіпсі і те, послизнувся, коли був лід. Всі живі здорові і грипу немає. Волонтери дуже піклуються. Мені Господь поклав у серце 300 бійців і всі живі, всі здорові », – додав він.

«Хлопці кричать:« Набридло все! Дайте наказ, і ми закриємо кордон за Ростовом », І так, у нас є такий потенціал», – сказав Григорій. За його словами армія України досить сильна, щоб швидко перемогти.

Капелани продовжують опікуватися моральним станом бійців і підтримувати бойовий дух.

                                                                                                                                                                 Марианна Присяжнюк

Бойові та посттравматичні стреси: виявлення та методика подолання наслідків.

Навчання спільно з НПУ ім. Драгоманова

Капелани батальйону , які навчаються за програмою
ХЦ “Реаліс” спільно з НПУ ім. Драгоманова , успішно пройшли навчання з надання першої психологічної та першої духовної допомоги від викладачів Інституту гуманітарних катастроф (Humanitarian Disaster Institute), Вітонський Коледж (Wheaton College).

Семінар проводили Доктор наук, клінічний психолог Девід Боан (Dr. David Boan), а також Андреа Брім и Ширін Казімов.

Навчальний курс включав у себе дві програми:

Перша Психологічна Допомога, розроблена Американською Психологічною Асоціацією та прийнята Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я для підготовки людей, які будуть допомагати тим, хто страждає від серйозних криз.

Перша Духовна Допомога, яка доповнює психологічну та піднімає питання віри і духовних переконань, які зазвичай порушуються під час кризи.

Благословенний Різдвяний день 8 січня 2016 року.

Питання було – їхати чи не їхати з Різдвяним привітанням до наших захисників на передову. Ожеледиця на дорогах страшна, але вирішили, помолившись, їхати.

 
І ось північ, ми тільки-но повернулися з дітьми додому. Проїхали 424 км по суцільній ковзанці. Але все недаремно:
Відвідали, послужили, помолилися, поспівали і передали різдвяні подарунки
–у 61 мобільному госпіталі, нашому рідненькому,
–у штабі батальйону,
–на 2 ротних опорних пунктах
–та на 4 блокпостах.
Враження важко передати!

 
Коли дорослий “дядя” з автоматом та у броніку плаче, почувши “Ой, у Віфлеємі весела новина”, повірте, це дорогого коштує! Ще мене вразило, що тільки-но ми починали співати різдвяних пісень, солдати знімали каски та шапки і схиливши голови слухали, інколи підспівуючи.

 
Дякуємо усім хто в молитві нас згадував перед Богом, поїздка була важкою але дуже благословеною – ми солдатам нагадали, що народ, що сидить у темряві донецьких степів Світло побачить велике…
Дякую моїй кращій половинці Альона Болестевій, що дозволила старшим дітям поїхати зі мною.

Поміч була неоціненна!

Служіння воїнам у Широкіно.

Поки в країні йде війна за право розділяти і володарювати у мене була можливість в рамках капеланського служіння з’їздити на іншу війну, яка вже давно не в топі новин.
Як і минулого разу, з капеланом Олегом Курдіним відвідали батальйон морської піхоти в Широкіно, тих хлопців, які місяцями безвилазно живуть на позиціях, хто в окопах, хто в напівзруйнованому будинку і тримають наші рубежі під Маріуполем.

Немає потреби розповідати про те, що хлопцям на “передку” духовна підтримка потрібна не менше, ніж зброя і продукти і наше головне завдання – це душепасторская опіка воїнів.
Після прибуття до Маріуполя, наша місія почалася із зустрічі з капеланом Альбертом Хом’яком, якому ми особливо вдячні за постійну допомогу нам у цьому служінні.

Ближче до вечора, після реєстрації в секторі «М», відвідали «Республіку Пілігрим» – реабілітаційний центр для дітей, які колись жили на вулицях. Там мали честь помолитися разом з дітьми і поспілкуватися з ними.

Після «Пілігрима», з’їздили на молитовну кручу де молилися за Україну і наших воїнів.

На наступний день висунулися в Широкіно на одну з позицій де провідали солдат.
На посту нас зустрів “вартовий” з підозрілим поглядом.

Те, що колись називалося санаторієм.

Застряг в стіні і не розірвався снаряд від РПГ.

Молитва за Широкіно.

У цій поїздці ми мали честь бути присутніми на клятві морського піхотиня. Наша присутність, як священиків додавала цьому особливого значення.

Доводилося допомагати не тільки духовним повчанням. Фізичну працю ще ніхто не відміняв. Зміцнюємо позиції.

Тепер жодна “муха» не пролетить.

Під час бою, капелан – парамедик. Його завдання виносити поранених з бою і надавати першу допомогу. Так що курс тактичної медицини обов’язковий.

Черговий по кухні.

Дуже важливо було для хлопців спілкування зі Словом Божим. На моє здивування була маса питань на духовні теми, як на загальних зборах, так і в бесідах на одинці.

Звичайно ж благословінням стало проведення таїнства Причастя. За усіх, хто брав участь у цьому служінні було видно, як багато це значить для них.

Хочеться згадати слова Апостола Павла: “Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, щоб придбати підзаконних …” (Перше послання до Коринтян 9:20)
У нашому випадку Павло ймовірно сказав би: “Для морпіхів я був, як морпех, щоб придбати морпіхів”)

Завершили ми свою поїздку, з того місця, де і почали – з молитовної кручі.

Спасибі всім, хто молився про нас і допомагав. Нехай Господь благословить Вас.
Моліться за наших воїнів і капеланів, які поруч з ними.

Служіння в секторі М.

2 листопада групою капеланів, Кріп Андрій, Кузнєцов Руслан, Сергій Маестро, ми виїхали з Бердянська на нашій капеланській бронемашині в сектор М.
У блок поста Бердянська ми зустрілися з іншою групою, Олеся Долина (капелан), Борис Пелех (волонтер) і двоє братів по вірі.

Хлопці везли куплений нами всіма намет для капеланів в розташування першої танкової, де буде стояти  як «капличка», місце збору всіх хто бажає мати спілкування зі священиком.
Як зазвичай нас зустрічали в першій танковій привітно, завжди раді нашому приїзду. Зустрічав нас капелан Леонов Григорій і Комбат перший танкової.

Розвантаживши автомобілі, нас запросили за стіл і після смачних частувань (респект і повагу кухареві з перших танкової) ми розбилися на дві команди, одна команда розпочала підготовку до служіння, інша команда, разом з виділеними комбатом в помічники солдатів ми почали встановлювати наш намет .

Служіння (слово євангелія, пісні) ще йшли коли ми закінчили встановлювати намет і підключилися до спільного служіння. Вже сутеніло і фото з встановленним наметом не вийшло.
Романси Олесі Доліної й патріотичні пісні Сергія Маестро були на висоті !!!
Було свідоцтво нашого брата Руслана Кузнєцова про те як з Богом він долав труднощі солдатської служби в зоні АТО, видно було що це свідчення торкнулося сердець солдатів.

Після служіння були особисті індивідуальні спілкування з солдатами.
Радує те що в першому танкової проходять щоденна служба капеланів нашого батальйону, а це означає, що Духовні наставники для солдатів є завжди.
Трохи про сумне.

Група на чолі з Олесею Доліної вирушила далі в розташування 23 бригади, але вже по дорозі ми дізналися, що їх машина поламалася і вони мали потребу в допомозі, приїхавши до них оцінивши ситуацію ми прийняли рішення відтягнути машину в Маріуполь на перший блок пост, оскільки вже було пізній час. Нам дозволили залишити машину до ранку. Через деякий час приїхала допомога з 23 бригади та забрали наших капелан у своє розташування.

І так є потреба, машина стоїть на ремонті і полетів в машині генератор (машина мерседес спринтер) хлопці приїхали з Києва і їм ще треба повернуться на неї додому.
Усім, кому не байдуже, прошу надати грошову допомогу на ремонт машини, номер картки 4149 4978 2389 3211 Глущенкова Оксана, в перекладі вкажіть що на ремонт машини.

Я хочу висловити свою подяку всім тим людям, які брали участь у допомозі солдатам АТО. Ми дуже вдячні і вдячні за надану вами матеріальну підтримку, за небайдуже ставлення до проблеми нашої країни, за Вашу людську сердечність і милосердя. Ваша допомога – це неоціненна і відчутна підтримка, солдатам АТО. Ви даруєте не просто матеріальні цінності, а даєте віру і надію в краще нашої України. Нехай Ваша доброта і щедрість повернуться до Вас сторицею.
Без вашої допомоги – це неможливо !!!

Низький уклін за постійну грошову допомогу, Українській діаспорі в місті Квебек (Канада) а також допомога, через чудову сім’ю Литюк Олег і Наталя, Брату Сергію та його сім’ї з міста Коростень та волонтерам міста Енергодар.
Група капелан на чолі Олесі Доліної продовжують нести служіння в 23 бригаді.

10-денне служіння в секторі “М”

“На днях повернувся з служіння в зоні АТО”- каже Володимир  Болестев.
Ці пару днів “перетравлював” усе, що бачив і чув.
Там, де я їздив було тихо і спокійно, принаймні останнім часом…

Скажу прямо – повертатися не хотілося. Не тому, що додому не хотів – сумував за своїми аж як!
Не хотілося братів полишати на фронті!
Я називаю їх братами – після того, що я бачив в їхніх очах, після того, як я бачив, в яких умовах вони бережуть наш спокій – я не можу інакше їх називати!!!

 
Це важко передати словами. Весь час десь у голові бриніли слова Ю.Шевчука:
… Но когда на меня смотрели
Эти пыльные глаза человечьи,
Не по-птичьи, да не по-овечьи,
По-людски они меня грели…

І ще я усю поїздку не міг викинути з думок вираз “….в железо вошла душа его…” Псалом 105.
Місяцями живуть у землі, місяцями не бачать рідних, місяцями ковтають кашу вперемішку з матюками та степовим пилом… І залишаються людьми, втомленими, але усміхненими…

Враження від поїздки:
Чим ближче до передової, тим простіші відносини, чистіші люди. (вибачте, знову Ю.Ш. напрошується на пам’ять, пісня “Пацаньі”)
І навпаки, далі у тил – сумніше і сумніше стає.

Я розумію – порядок, самодисципліна і злагодженність у бойових діях життя спасають.
Та куди ж це дівається у тилу? Як донести бійцям, що головний ворог – у твоїй плоті сидить, переможеш його – житимеш…

Гріх… На війні він приймає жахливі форми. Брат по зброї, той, що прикривав тебе собою у бою, під впливом горілки може пересмикнути затвора автомата перед лицем свого побратима…
(Це реально страшно, коли на тебе п’яний наводить зброю і пересмикує затвора! І яка зараз різниця, свій він чи чужий, я знаю, чого лукавому треба; йому так хочеться щоб капеланів було -1)

Усюди де я бував, у підрозділах, на блокпостах, мене приймали просто і щиро.
Молитви, проповіді Слова, пісні під гітару – і через пару годин ти вже “свой в доску”.
Після цього починається, здається, саме важливе і важке – вояки починають відкривать своє серце.
Дякую Богу, що маю можливість бути для наших бійців другом і пастирем, а навіть інколи може і “цапом відбувайлом”, якщо накипіло)))))

Ділюся радістю – деякі із вояків почали серйозно читати Слово Боже.
У танкістів один з офіцерів, котрому я подарував минулого разу Біблію, поділився думками:
– А Ви знаєте, я так думаю, що я для того на війну попав, щоби Біблію почитати. На “гражданці” все часу не міг знайти!
Оце так заявочки! Слава Богу! Деякі з хлопців обіцяють повернувшися додому піти у церкву.
Хай буде так!

Я хочу подякувати усім хто молився і молиться за служіння капеланів 1 УБВК!
Хочу подякувати Ruslan Ros і через нього усім, хто матеріально служить разом з нами!
Я вірю, що у вічності ми з вами побачимо щось неймовірно чудове і для нас несподіване!

   
Можливо це будуть змучені війною люди, які знайшли спокій на руках Ісуса, яким ми з вами вказали Путь…

 
Мрійте і моліться, це дає силу до дій!

Гуманітарне служіння в зоні АТО.

20 вересня відбулась чергова поїздка «Першого українського батальйону військових капеланів» до зони АТО. Поїздка була насичена подіями та мала на меті окрім духовних завдань, гуманітарну місію.

Щойно повернувся із служіння з першої танковій бригади капелани Григорій та Володимир. Вони пробули у зоні АТО десять днів. Командир батальйону Руслан Рос та пастор-капелан Олексій відвідали танкістів відразу по поверненню Григорія та Володимира. Командир батальйону переконався особисто в успішній діяльності батальйону, що підтвердилося чудовими словами від бійців та їх командирів на адресу капеланів.

По приїзду пастор-капелан Олексій провів служіння до якого долучилися бійці. Чотирнадцять бійців помолилися молитвою покаяння. Зазначимо, що важливість та необхідність капеланського служіння у зоні АТО особисто відмітив заступник командира першої танкової бригади Гуменний Юрій.

Капелани «Першого українського батальйону військових капеланів» неодноразово працювали з людьми, які постраждали внаслідок військового конфлікту на Сході України. Так і цього разу, дякуючи, небайдужим громадянам м. Біла Церква, м. Києва, м. Бердянська, а також Ользі і Роберту із Сполучених Штатів Америки, капелани відвезли переселенцям гуманітарну допомогу. Руслан Рос, командир батальйон провів коротке служіння із жителями с. Краснівка Донецької області.

Також «Перший український батальйон військових капеланів» традиційно висловлює подяку «Українському біблійному товариству» за камуфльоване Святе писання спеціально для українських Героїв та дитячі ілюстровані Біблії.

Окремо дякуємо повару танкістів Валерію за чудовий смачний обід, який запам’ятається надовго.
Всіх небайдужих патріотів запрошуємо долучитися до допомоги воїнам АТО.

Прес-служба

Акредитування капеланів і поїздка в зону АТО.

В результаті досягнутих домовленостей з генеральним штабом, наші поїздки в зону  АТО тепер проходять згідно з наказом. Східний підрозділ нашого батальйону в результаті розподілу вибрав для капеланського служіння 92-ОМБр.
На початку тижня поїхало 2 капелана, два Олександра. Під час поїздки були проведені молитви з єлеєм помазання в трьох батальйонах, більше ніж за сто чоловік, двадцять з яких взяли молитву покаяння вперше.

Ми допомагали у будівництві оборонних укріплень, допомогли в облаштуванні бліндажа.  22-го числа на зміну Олександру прибув капелан Віталій і ми залишилися на бойових позиціях.

У ніч з 23 на 24 серпня були обстріляні. За свідченням військовослужбовців – це був найпотужніший обстріл за останній рік з використанням супротивником САУ зі спеціальними протівобліндажнимі снарядами, вогонь яких коректувався “безпілотником”. Також по наших позиціях стріляли танки, прицільно по укріпленнях і техніці наших військ. Було випущено близько 40 снарядів великого калібру. При цьому Господь явив свою славу і з військових ніхто не постраждав, хоча снаряди лягали буквально в декількох метрах від бліндажів і навколо них!

В результаті обстрілу постраждала лише кухня з продуктами, зброєю і речами…