Історія жінки-капелана.

Капелан-жінка, або що приводить жінок в на перший погляд, абсолютно нежіночі місця.
Про те, як бути жінкою-капеланом і чи потрібно це взагалі, поділилася Наталія Суржикова. «Не дивлячись на умови життя (бійці живуть практично в землі), бійці готові воювати за нас, за сім’ї, за дітей» – ділилася Наталія.

Та людина, яка в звичайному мирному житті говорила, що не вірить в Бога, тут на фронті змінюється. Емоційне здоров’я – ось що перше підривається в таких умовах. Тому підтримка, слова, молитви благословення, тепле спілкування – це важливо, як з вуст чоловіків, так і жінок.

Для Наталії ця поїздка ознаменувалася важливим внутрішнім посланням, яке вона внесла в серця бійців: – «Підбадьорюючи бійців, кажучи їм, що вони потрібні Богу, своїм сім’ям, потрібні нам, відчуваєш себе потрібною. Я хочу давати їм надію і віру. Що їх чекають вдома, що вони любимі і потрібні, і Богу і нам».

Бачучи сльози в очах, говорячи про Бога, про Його безмежну любов, відчувається, як ламається якась внутрішня броня в бійців. Залишити свій звичний затишний життєвий ритм, тягнуть ті зміни, які відбуваються під час служіння людям. Порожні очі, які наповнюються сльозами від переживання Божої любові і які вже не будуть такими – заради цього варто підніматися, залишати свій затишок.

Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!

Новини з фронту. Четвертий і п’ятий день.

28 лютого 2016 року.

Час перебування на фронті, підходить до кінця. Рухаючись по наміченому маршруту, команда капеланів відвідала нові позиції. Місця, де інша реальність, інші люди, інше сприйняття життя. Бійці живуть практично в землі, тяжко і практично без світла. Однак навіть у такій непростій обстановці, солдати відкриті до спілкування і дружби.

Адже внутрішній вантаж буває важче зовнішнього, чим і служили капелани – спілкувалися, молилися, підбадьорювали. Прощаючись, бійці дякували, деякі зі сльозами за турботу. Здавалося б, справа не велика – поговорити, помолиться, заспівати пісні, підбадьорити, але так важливе для втомлених солдат.

Практична допомога від ремонту мобільних телефонів до дружнього чаювання, цими словами можна описати останні два дні в цій поїздці капеланів на фронт.
За словами одного з капеланів, ця поїздка була особливою. Втомлені, але задоволені. У поїздці відкрилися нові напрямки служіння – спілкування і допомога місцевим мирним жителям. Часом не тільки бійці потребують підтримки і порятунку.

Люди в більшості реагують на справи, ніж на слова. Тому навіть допомога в зрубі дерева в селі, яке вони проїжджали, актуальна і потрібна. Таке просте ставлення викликає довіру місцевих жителів. Бачучи священика в роботі, в допомозі як бійці, так і люди відкриті слухати Євангеліє.

Внутрішня потреба вирішує все. Внутрішня незадоволеність підштовхує нас на нові пошуки відповідей. Тому ми робимо те, що робимо. Шукаємо і входимо кожен в своє покликання. Нехай Бог благословить кожного бійця, кожного мирного жителя, кожного капелана!

Слідкуйте за нашими новинами і підтримуйте в молитвах!

У русі є життя!

У русі є життя! Не рухаючись можна пропустити багато можливостей допомогти комусь або навчитися чомусь.
Крім запланованих зустрічей і поїздок до бійців на передову, де капеланами були роздані ліки та інша необхідна допомога, в минулий день також багато було незапланованих зустрічей з мирним населенням.

Адже війна рано чи пізно закінчиться, а мирні люди, немов тіньова сторона того, що відбувається на фронті і зараз, і в майбутньому, мають велику потребу в підтримці. Одна з яскравих зустрічей дня, що минув – зустріч з молодою дівчиною, матір’ю-одиначкою.

Сім’я в якій нещодавно народилася дівчинка, потребує  в простих необхідних на кожен день речах. Але погляд мами і бабусі не загострений тільки на матеріальних благах. Бабуся попросила капеланів благословити внучку, про що вони домовилися і приїдуть наступного разу в цю сім’ю. Сім’я безумовно потребує підтримки у цей непростий час.

В порівнянні з напруженою обстановкою серед бійців видно разючий контраст з життям цієї немовляти, якій потрібен мир, любов і турбота. Мирні люди потребують Бога не меньше ніж бійці. Внутрішнє згуртування і командний дух в середовищі капеланів, допомагають їм створювати потрібний настрій на продуктивну допомогу і служіння людям.
Ми не бачимо, а рух відбувається. Погане чи хороше. Скоротити перше і поширити друге в нашій владі і можливості. Давайте не сидіти на місці!

Слідкуйте за новинами та підтримуйте в молитвах!

Новини з фронту. День третій.

24 лютого 2016 року.

У кожному дні є щось особливе і обов’язково  відбувається щось хороше . І кожен з нас може бути учасником або хоча б свідком цього. Сьогоднішній день, за словами капеланів, пройшов насичено, продуктивно і в той же час з почуттям внутрішнього задоволення.

Капелани послужили сьогодні в двох підрозділах на передовій. Привезли теплі речі, продукти, ліки і рукавички. Дружній, невимушений настрій, молитва за людей – все це створює атмосферу, в якій втомлені бійці можуть трохи відпочити.

Охочих чути слово Боже виявилося чимало, що дозволило провести невелике, але повноцінне служіння. Тут повною мірою проявилися здібності Володимира  грати на гітарі і співати. Віталій Нартов каже: «Дуже відчувалася в атмосфері Божа благодать».

Між служіннями зав’язувалися і особисті знайомства і розмови. Хтось підходив з проханням висповідатися, хтось просто поговорити. Кожна людина цінна в Божих очах і для кожного є можливість прийняти порятунок через віру в Ісуса Христа. Тому навіть сама, на перший погляд, втрачена людина має шанс на порятунок.

Приділяючи увагу кожному, капелани рухаються далі.
Слідкуйте за новинами та підтримуйте в молитвах! Нехай Бог благословить і захистить їх!

Чергова поїздка на війну. Олександр Агарков.

23 лютого 2016 року.

У п’ятницю завершилась чергова поїздка на війну. Дякувати Господу за його милість, все пройшло без пригод.

В першу чергу завітали до діток інвалідів в Артемівську. Побували на заняттях з ними, поспілкувались, поговорили про плани на майбутнє з викладачами.

Дуже вражає жертовність і патріотизм  цих людей. В такій обстановці вони залишаються людьми милосердними і дуже люблячими свою Україну. Працю цих людей видно відразу. Черги людей з дітками які потребуют допомоги, подяки за підтримку. Люди говорять про те, що крім нас їм зараз допомогу ніхто не надає.

Є велика потреба в ліках, памперсах і в дитячому харчуванні. Вражають діти, попри свої фізичні вади, вони мають безмежний світ у своїх серцях. Дивишся їм в очі, слухаєш їх, а серце обливається кровью, що ми, здорові, фізично розвинені, не маємо у своїх душах миру і злагоди, не шукаємо добра, любові, а навпаки ідемо шляхом війн і розбрату.

Як висновок в голові вітає думка, ми ніколи не переможемо у боротьбі зі злом, коли не будемо мати милосердя і добра  у своїх серцях. Господь дає нам слабких для того, щоб сильні ставали добрими, щоб силу свою, витрачали на життя, а не для шкоди іншим.

Вже майже два роки йде війна. Страшна, випалююча душі, забираюча життя. Задавалось би, весь світ палає жорстокістю, насиллям і злом, скорботні думки оповивають душу і раптом бачиш стомленого воїна, який зустрів дитину у зруйнованому селі. Він дістає з кишені засмальцьовану іграшку, дає малечі і він стає найщасливішою людиною в світі, згадує, що він батько. Посмішка освітлює його лице, в думках народжується бажання жити і перемагати.

Ми намагаємось переконати наших воїнів у тому, що війна, залишила в їх душах велику рану, а на справді все трохи не так. Не тільки рани в душах дала ця біда, вона переродила людей, заставила їх дивитись на світ інакше, чистими очима, без домішок, без прикрас. У нас перестали існувати сірі тони, а з’явились чіткі кольори, біле – це біле, а чорне – це чорне.

Можливо нам потрібно прислухатись до людей, які перетерпіли ці зміни, не намагатись їх змінити, а самим глянути на світ їхніми, чистими очима? Господь ніколи не полишає нас без своєї турботи і опіки. У наскрутніший час Він дає нам підтримку, розраду і альтернативу.

Нам залишається тільки зробити маленький, важкий але життєво важливий крок і цей крок – вибір.  Підтвердження цих роздумів, знаходжу у спілкуванні з нашими бійцями, не залежно від підрозділів, або родів війск. Чи то – піхота, чи то – сапери, танкісти, чи розвідники. Кожен хотів би бачити світ іншим, світлим і теплим.
Велика подяка всім, нашим помічникам. І тим хто допомагає матеріально, і тим хто молиться за нас.
Слава Ісусу Христу!

Новини з фронту. День перший.

22 лютого 2016 року.

Як орел стоїть на вершині гори, чекаючи потоку вітру, щоб в ньому парити і виконувати своє покликання в польоті, так вчора група капеланів вирушила в нелегкий, але так життєво необхідний для кожного них шлях.

Добираючись перекладними, зустрічаючи один одного по дорозі на фронт, зустрічаючи солдат, зав’язуються нові знайомства і можливо для когось ключові зустрічі.

Перетинаючи міста, вокзали, зустрічаючи один одного, капелани збираються разом, для непростої місії сьогоднішнього дня – бути поруч з тими, хто в морозі, в жарі, в настрої або в його відсутності – допомагаючи бійцям в їх повсякденних справах і духовних потребах, несучи їм життєву силу Слова Живого Бога. Слово Боже в реальному часі і в реальній дії.

Спілкуючись і знайомлячись з бійцями, командуванням, бійці і капелани, зігріті атмосферою спілкування. Адже душевне тепло набагато важливіше і зігріває сильніше, навіть якщо на вулиці вітер і ураган. Подорож починається…

Капелани в приємному передчутті. Як орел, який дочекався свій поток вітру, сміливо і легко в ньому парить, так капелани, знаючи і розуміючи всю серйозність і небезпеку часу і обстановки, ловлять свої «потоки» і парять, як орли, насолоджуючись тим, що кожен з них знаходиться зараз на своєму, Богом дарованому, місці.

 
З листа одного капелана: «Поїздка на фронт це завжди наростаючий мандраж у міру наближення до лінії зіткнення і переосмислення вже пережитих моментів і досвіду. Особливо це яскраво відчувається, коли потрапляєш в нове, ще незвичне місце, в міру спілкування наростає і впевненість, що ти на потрібному місці в потрібний час, ось так і зараз. Хоча ми і на другій лінії, але серед хлопців з високим бойовим духом і готовністю в разі намірів ворога, негайно висунутися і адекватно відповісти на будь-яку загрозу. Це новий початок. »

 
Благословень вам, дорогі!