1-й Український Батальйон військових капеланів з Південного регіону.

Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону від усього серця дякує церкві “Нове Покоління” (м Енергодар), благодійні організації Центр реабілітації “Благодать” Кам’янсько-Дніпровського району під керівництвом голови правління Сергія Бєляєва, а також волонтерів, підприємців та жителів міст Енергодара, Токмака, Полог, Бердянська які постійно надають підтримку в планових поїздках.

 

 

Список помічників досить великий і ми (Перший український батальйон військових капеланів Південного регіону) кожній людині висловлюємо повагу і вдячність. Кожен з вас дорогий нам і Господу. Спасибі, що не слабшаєте у справах віри і любові Божої. Окремо дякуємо благодійному фонду “Герої України” і усій його дружній команді за те, що стали нам друзями і ми сподіваємося на довгі міцні взаємини.

 

 

Вони люб’язно надали свій автомобіль «Мерседес Спринтер» для поїздки в зону АТО і шпиталь. Так збереже вас усіх Господь наш Ісус Христос, заради Якого ми працюємо і живемо, і звичайно, заради нашої рідної України.

З гарячими серцями і привітами військові капелани Українського батальйону  Південного регіону повернулися після двох днів успішної роботи. Капелани з Енергодара Андрій, Олександр і Генадій, з Токмака Сергій, з Полог Володимир, з Бердянська Григорій. Ми прийняли в наші ряди ще одного капелана, а за сумісництвом мед. інструктора, який тепер разом з нами служить з любов’ю бійцям в зоні АТО будучи сам солдатом ЗСУ.

 

 

Привезли їм необхідні медикаменти, медичні інструменти, продукти харчування, шкарпетки, автомобільні камери, побутові речі. Слава Господу, слід зазначити, коштів виявилося достатньо і навіть зворотній шлях Бог благословив.  Андрія Кропу сказав, що для нього це свідчення, бо Господь дав рівно стільки грошей, скільки потрібно було на дорогу туди і назад. У штабі 23-го батальйону розмовляли з комбатом Дмитром Дмитровичем, який люб’язно надав можливість нам служити словом і молитвою.

 

Під час бесіди він розповів, що там же в 23-му батальйоні провели богослужіння капелани Володимир і Григорій на якому молилися за людей, прославляли Бога піснями. В 37-му батальйоні у взводі розвідки священики перебували на передовій.

Командою вивантажили продукти харчування, солодощі, пральні машинки на 12v та 220v, які тепер завдяки вмілим рукам працівника ТЕЦ, патріота Сергія, можна використовувати за прямим призначенням в польових умовах через АКБ, цьому хлопці були дуже раді.

Солдати дякували кожного-кожного, хто робить внесок у добру справу Божу, в Божий проект. Солдати уважно слухали проповідь, відкривали серця для Ісуса, спілкувалися в простоті і по-людські раділи зустрічним посмішкам священиків. Виявилося, що  розвідник з позивним «сотник» музикант і прекрасний артист та ще й володіє прекрасним голосом.

Незабаром разом стали співати різні пісні за жанрами і темами. Командою капелани ходили по передовій по окопах і несли Євангеліє, молилися за бійців, закликали захист Господній. День і вечір провели плідно, а саме – багато і довго говорили з хлопцями, молилися, прославляли Бога псалмами. В двох кілометрах чулися звуки обстрілів. На ранок деякі бійці пішли на бойові завдання. Священики молилися за хлопців.

 

 

Потім всією командою поїхали у військово-польовий госпіталь, де продовжили проповідь Євангеліє, молитви і психологічну, душевну допомогу нужденним в ній людям. Команда військових капеланів підсумувала, що дні служіння принесли результати, тому щиро раділи і дякували знову і знову всім учасникам Божої справи, хто не залишається осторонь і донині, незважаючи на особисті труднощі і проблеми. Бог радіє цьому!

Андрій Кріп зазначив, що почуття відчуває змішані бо війна, але радий нашій єдності та подальшим планам на майбутнє.

Закликаємо гаряче молитися усіх небайдужих.
Нагадаємо, що молитви в Енергодарській церкві проходять кожного четверга о 18 годині
за адресою: вул. Центральна, 16-а.

Розмовляла з зам ком. батальйону капеланів  Андрієм Укроп журналіст батальйону Алеся Околот.

Слава Богу! Подяка за наше служіння!

 

Поїздка капеланів в 57 танкову бригаду.

29.04-30.04.2015 відбулася поїздка волонтерів та капеланів Першого Українського батальйону військових капеланів в 57 танкову бригаду.

 

 

 
На прохання керівництва цієї бригади волонтери батальйону знайшли та подарували їм проектор для навчання та вивчення нових танків.

 

 
«Це був благословенний час, ми разом з бійцями повечеряли, заночували в казармі, прокинулися з ними о 6-й ранку по команді «Підйом». Зранку ми почитали та розібрали слово з Біблії, засвідчили про служіння капеланів в зоні АТО та роздали усім Нові Заповіти» – розповів командир батальйону Руслан Іванович.

Особливим моментом поїздки стало навчання по тактичній медицині, яке провела Марина Орешнік. Військові, які служать багато років ділилися своїми враженнями, дякували і говорили про те, що таких навчань у них ще не було і вони дуже актуальні та потрібні бійцям, адже статистика свідчить про те, що найбільші втрати на полі бою від невміння надавати першу медичну допомогу один одному.

 

 

 

«Після кожної поїздки ми аналізуємо свою діяльність та думаємо, яким чином ми можемо ще допомагати нашій українській армії та добровольчим батальйонам. Ми будемо продовжувати служити, не дивлячись на жодні обставини» – прокоментував поїздку Руслан Іванович.

Командування батальйону висловлює особливу подяку Дмитру Сморж пастору церкви «Путь християнська місія» за подарований проектор для бійців, Олександру мешканцю м. Біла Церква – за фінанси та декілька ящиків фруктів та інших продуктів, Людмилі Дригало, яка завжди надає будь яку посильну допомогу, а також Марині Орешнік та Григору Сергію за служіння власним автомобілем.

 

 

 

Звіт капелана “Піаніста” про перебування в Пісках.

Мій звіт про служіння в одній із військових частин і про перебування в Пісках з 12 березня по 6 квітня.

Приїхавши у військову частину, я розташувався в одній з казарм. Перше враження- дуже сильно захотілося назад на передову в Піски, в улюблені окопи. Я раніше не мав досвіду перебування в ЗСУ, я доброволець, у нас  все інакше. Тут потрапив у стан шоку від побаченого.

Зі зрозумілих причин я не можу описати все, що відбувається в даній частині, я ніколи не думав, що будучи в тиловій частині мені захочеться назад на передову. Невідомо де потрібніші капелани в тилу, в частинах або на “передку”?

Тут я побачив людей , які потребують у Христі не меньше тих, хто на передовій. Я був шокований тим, що сталося з нашою армією за 23 роки незалежності. Але незважаючи на весь жах, який відбувається у військових частинах, я побачив воїнів, патріотів, святих чоловіків, які незважаючи на всі труднощі готові на смерть стояти за наше небо, будинки, вулиці, дітей, матерів, за нашу неньку Україну!

 

Тих хто хотів посповідатися, помолитися, просто виговоритися було дуже багато. Я побачив, як мало одного мене, нас капеланів для служіння військовим. Я дуже втомився за той час, як там знаходився, особливо в останній вечір коли солдати дізналися, що я їду в Піски.

За дві години до від’їзду солдати просто шикувалися в чергу, вони як ніхто відчувають і розуміють необхідність примирення з Богом. Такі сповіді не забуваються, чужий біль зробив шрами в моєму серці, які навряд чи зможуть колись загоїтися. Я спостерігав, що не я а Він, Господь зціляв серця, перебінтовував душі, повертав до життя. Побачив, який я безсилий допомогти “пацанам”, але Христос робив свою роботу, а я просто не заважав.

 

Не хочеться щоб матері, дружини, отримували своїх чоловіків в гробах … “по дурості”, “по п’яні”, від безвиході і страху, не встигнувши навіть повоювати. Тільки капелани можуть заглянути в душу так глибоко, як дозволить Бог. Солдати жадають мати мир і спокій в душі, а це може дати тільки Бог! На зустрічі з бійцями я сказав: “Прожити ми можемо і без Бога, але вмирати  як ми будемо без Нього?”

А попереду була дорога на Піски… У Пісках я потрапив в новий підрозділ, “мої пацани” поїхали на ротацію. Мабуть у військовій частині я підхопив застуду і в Пісках я “капітально” захворів. Не дуже комфортно сидіти в окопах вночі, і з температурою.  Я втомився не від бомбардувань і стрелкотні, а від собаче-скотинячого холоду.

Дуже непросто знову сіяти зерно слова Божого новим незнайомим людям, але коли ти сидиш з ними в окопах і терпиш теж, що і вони, то солдати тебе починають приймати, серце стає відкритим. Як “класно” свідчити бійцям під час обстрілу, під кулями і мінами. Хто не пробував, раджу спробувати, працює 100 відсотків.

Ті хто читає пост, напевно чекають розповіді про відірвані кінцівки, море крові і чудеса воскресіння. Повірте, це далеко не все, є щоденна рутина, як наприклад перебувати в холодну і вітряну ніч в бліндажі. Вітер дме так, що здається  тобі видме і “соплі і мозги”, а ніч так довго тягнеться коли холодно. Тут візьме ще й якийсь халдей необрізаний і почне тебе обстрілювати. Міна 120 калібру зігріває і додає тонусу в будь-який час і в будь-якому стані.

Тяжко довго не бачити  сонця, або бачити тільки виходячи в туалет чи подзвонити, якщо пощастить намацати зв’язок. Можна іноді прогулятися, але тільки іноді, бо закінчуються ці прогулянки нерідко 300-тимі або 200-тимі.

В одну з таких прогулянок я потрапив з солдатами під обстріл, ну дуже хотілося весняного тепла. Божим дивом залишилися всі живі і ціли. Я перший раз за весь час мого служіння в Пісках подумав, що це кінець. “Пацани” після обстрілу підійшли і сказали: “Капелан будемо молитися по-любому, без базару”. Ось так Бог іноді стукає в серце.

Найцінніше для мене, це коли хлопці дізнаються про те, що мені скоро їхати. Вони кажуть: “Отче а хто ж за нас буде молитися?” Десь в їхніх очах відчуваєш  страх, що з від’їздом священика піде й Божий покров, але я повертаюся до них, та і вдома не перестаю за них молитися. Всім дуже хочеться жити, і нам капеланам також.

Моліться за нас, щоб руки наші не опускалися. І мені, і добровольцям дуже важко перебувати там, на війні, стояти до останнього, коли з дому дзвонять і нагадують про кредити, про дітей, які за щось повинні існувати, про хворих батьків, яким потрібні гроші на ліки. Важко стояти там, коли тут незахищений тил, коли приїздиш додому, а тобі кажуть:
“Навіщо ти їздиш на Донбас? Хто тебе посилав? Та немає там ніякої війни!”

Больно дуже це чути у своїй церкві, від своїх батьків і друзів. Хто ми? Хто я? – починаєш задавати собі питання. Але там мій народ! І я буду страждати зі своїм народом. Чому?  Та тому, що я люблю мою Україну!  І я не один, нас багато. Добровольці, українці, брати і сестри не позбавляйте нас підтримки, без Бога і вас ми не вистоїмо, але разом у єдності ми наблизимо перемогу! Спасибі всім хто допомагає фінансово, молитовно, словесно, всім тим, хто просто не заважає.

Слава Ісусу Христу і слава Україні!

Навіщо капеланам камуфляж на передовій?

Дуже часто задають питання, чому капелани ходять в камуфляжі?
Навіщо це їм, вони ж священики, потрібна ряса там чи ще щось?
Як правило такі питання задають ті хто воює біля телевізора, так так, це для діванно -пирожкової сотні!
Попереджую тоді всі лишилися живі та здорові!
Місце та бригаду не вказуємо!

Правда про службу військових капеланів.

Навчання капеланів.

Чергові заняття з тактичної медицини.

13 та 14 березня в місті Біла Церква в пейнтбол – клубі пройшли чергові заняття з  тактичної медицини. Курси організовані “Першим Українським батальйоном військових капеланів”.

Навчання відбувалося за спеціально розробленною програмою. Представники церков різних деномінацій з різних міст України не просто вивчили теорію, але отримали всі дозвільні документи для проходження служби у “гарячих” точках.

 

 

Крім  капеланського “братства” курси можуть пройти люди, охочі отримати необхідні знання. Цього разу на заняттях були присутні молоді бійці “правого cектора”.
Програма першого дня була побудована на вивченні теорії і практиці для оволодіння необхідними навичками з надання першої медичної допомоги в «червоній зоні».

 

 

Курсанти навчилися працювати з вогнепальними пораненнями і травмами різних категорій складності. Після навчання капелани отримали в подарунок аптечки від організації “Народний тил”.
Програма другого дня була складена таким чином, щоб курсанти не просто ознайомилися з вогнепальною зброєю, але й навчилися елементарним діям при роботі з мінами і гранатами.

 

 

Були показані варіанти «розтяжок» і способи проходження замінованих зон. На жаль такі знання вкрай необхідні в нинішній ситуації в Україні. Капеллан- це людина, яка зобов’язана не просто піклуватися про душу людську, але зробити все для того, щоб ця душа не “відійшла” завчасно в “інший” світ.

 

 

Знання отримані при проходженні курсів, стануть в нагоді і в тилу. Капелан вивчає, як діяти під час терористичних актів і як надати психологічну допомогу постраждалим.
“Родзинкою” курсів стали заняття з самооборони.
Нам показали прийоми рукопашного бою в разі нападу з холодною та вогнепальною зброєю. Ми священики і зобов’язані бути кращими не тільки в духовні допомозі людям, але вміти захистити і фізично.

 

 

Ми несемо службу в зоні АТО, у в’язницях і госпіталях. Словом там, де небезпечно і люди потребують в найнеобхіднішому. Де є загроза життю. І ми капелани зобов’язані бути підготовленними.
Саме тому незважаючи на “нельотну” погоду, навчання на капеланських курсах призупинялося тільки в обідню перерву.

Решту часу інтенсивні практичні заняття змінювалися не меньш складними, теоретичними. У ході практики виявилися нові сфери, які необхідно вивчити капеланам. Керівництвом батальйону прийнято рішення, внести в програму навчання практичні заняття з орієнтування на місцевості, топографії та веденню переговорів, по психології та вмінню виживати в екстремальних умовах.

 

 

Сподіваємося, що в найближчі курси ця програма вже буде діяти. Трохи збільшиться кількість днів підготовки. Але ситуація, що склалася “диктує” свої умови. Священики також як і бійці, зобов’язані бути озброєні елементарними знаннями стратегії і тактики бою, розпізнавати пастки і попереджати населення.

Курси підготовки капеланів можуть бути корисні волонтерам, вчителям і студентам, учням технікумів і загальноосвітніх шкіл. Для них в батальйоні буде розроблена спеціальна програма. Типовою зброєю терористів є використання замаскованих вибухових пристроїв.

Залежно від мети терористичного акту такі пристрої, споряджені годинниковим механізмом можуть встановлюватись терористами в житлових будинках, навчальних закладах, установах та організаціях, підприємствах, громадському транспорті, тощо.

 

 

Для навчання старшокласників навичкам безпеки, Перший батальйон військових капеланів проводить заняття в школах Києва, за спеціально розробленими методиками.
До того ж будь-яка людина може приєднатися до “братства” капеланів і стати неймовірно корисною і підготовленною людиною в своєму колективі.

 

«Ми висловлюємо особливу подяку всім хто брав участь і допомагав в організації цих курсів. Людям, які надали територію для занять. Дуже зручно те, що на території клубу є їдальня, майданчики для тактичних занять і навчальні класи. Велику допомогу із спортзалами і транспортом надала організація – “Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту”» – каже командир батальйону, Рос.

 

Ці  навчання з тактічної медицини пройшли вдруге. Перший раз був одноденний курс, цього разу два дні. Як для капеланів та й просто, як для людей це дуже важливо! Наше завдання на війні, щоб було якомога меньше смертей, а як свідчить статистика та й відгуки військових, мало хто вміє надаваті першу допомогу при пораненнях, кровотечі, зупиненні дихання. Мало хто вміє користуватись сучасними медичними препаратами та інструментамі такими як: джгут САТ або назофарінгіальна трубка. Аптечки на передову передаються, а інструкція по використанню,  ні.

 

 

Таким чином вони не приносять того результату для якого були створені. На навчаннях цьому вчать, а значить ми можемо врятувати комусь життя.

“Впевнена, що ці знання можуть допомогти і в цивільному жітті. Ще дуже важливо, що за два дні ми пройшли не тільки підготовку медичну але і з самооборони. Капеланам і не потрібно буті зі зброєю, але війна є війна.  Самообороні нас вчив  майстер з айкідо. Ніколи не думала, что автомат можна вибити однією рукою у чоловіка, який вдвічі більшій за мене. Взагалі чудові враження, багато корисної информації та досвіду. Тепер будемо передавати цей досвід іншим” – такий відгук ми отримали від курсанта Марини з м. Біла Церква.

 

Ольга Зеленюк:
“13 та 14 березня я мала нагоду взяти участь у курсі тактичної медицині, що проходив у м.Біла Церква. Це був  достатньо цікавий та насичений подіямі час. Теорія перепліталася з практикою. До того ж практика виявилася доволі реалістичною, особливо на полігоні при ознайомлені зі зброєю. Похмуро, болото та вітер. Все як у реальному жітті військових. Дорогоцінний та неоціненний досвід. Інформація про надання першої медичної допомоги не містила в собі “води”, тому засвоювалась  достатньо легко. Найбільше задоволення звичайно, я отримала від знайомства та спілкування з новими людьми. Та непросто з людьми, а з справжніми досвідченними військовими капеланами, які ділилися цікавими історіямі з особистого досвіду. Це дало змогу ще раз переоцінити своє рішення, чому я вибрала саме цей шлях. Також хотілося б відмітити професіоналізм тренерів, що нас навчають. Люди дійсно знають та розуміють свою справу. Тому від курсу навчання особисто я у великому захваті. І  хочеться вже потрапити на наступне таке навчання”.

 

Подібні курси будуть регулярно проводитися в Білій Церкві по мірі комплектації груп.

 

За детальною інформацією звертайтеся в Перший український батальйон військових капеланів.