Відвідали сімью Багнюків.

21 грудня 2016 року капелан Руслан Рос і служитель церкви «Нове Покоління» Марія, у співпраці з Global Christian Support провідали ще одну вдову!
Сім’я Багнюк зустріла нас дуже тепло, вдова Лідія Василівна, син Назар і дочка Софія, це дивовижні люди, простота в спілкуванні і відкритість роблять свою справу!

Лідія Василівна Багнюк розповідала нам про свого чоловіка Олександра Олександровича, про доброту  цієї чудової людини, про військову кар’єру і підвищенні в званнях, про досягнення і нагороди.

2014-й рік, початок АТО, 8-е березня Олександра Олександровича Багнюка відправили в Донецьку область в складі 72-ї бригади в званні підполковника і на посаді заступника командира з озброєння. Влітку 2014 року 72-а бригада в районі Донецької області дуже сильно постраждала в боях за цілісність державного кордону. 12 вересня 2014 року в Старобешівському районі, с. Петрівка куля снайпера наздогнала Олександра Олександровича і обірвала його життя. В одну мить батьки залишилися без сина, жінка без чоловіка, а діти без батька!

Зараз на стінах квартири яку дала  міська влада, висять портрети і навіть мальована картина Олександра Олександровича, діти принесли скриньку в якій вони зберігають всі ордени і медалі свого батька героя. У рідному місті де народився Олександр Олександрович, м Іллінці Вінницька область, встановили меморіальну дошку і назвали вулицю Олександра Багнюка!

Разом ми помолилися і трохи почитали біблію, запросили всю сім’ю на святкування Різдва в центр міста. Також ми подарували біблію і звичайно ми привезли великий продуктовий набір. Лідія Василівна подякувала за допомогу і попросила передати новорічну іграшку, яку вона сама зробила в зону АТО!
Спасибі всім хто допомагає вдовам, благословляємо і прославляємо нашого Господа Ісуса Христа!

Відвідали сімью Воробйових.

15-го листопада ми відвідали вдову у якої чоловік загинув в АТО.
Служителі «Першого Українського батальйону військових капеланів» при партнерстві Global Christian Support відвідали Анжелу Сергіївну Воробйову.
Анжела Сергіївна проживає в місті Біла Церква, квартира в якій вона зараз живе іпотечна. Коли був чоловік Владислав Валентинович Воробйов, він взяв під іпотеку цю квартиру і почав в ній ремонт.

У минулому Владислав Валентинович був миротворцем в Югославії, після служби займався ремонтом фасадів і мав свою невелику бригаду. Коли в 2014  році після Майдану почалося АТО, Владислава Валентиновича, незважаючи на другу групу інвалідності призвали в 72-у бригаду.

Владислав Валентинович був гранатометником, оскільки він вже мав досвід служби і навчав військових, які не мали бойового досвіду. Трагедія і загибель сталася 14 липня 2014 року в районі міста Амвросіївка, в ході виконання бойового завдання. Захищаючи цілісність державного кордону, Владислав Валентинович Воробйов загинув.
Дружина залишилася без чоловіка, діти залишилися без батька.

Анжела Сергіївна мати трьох дітей, для подружжя це втрата, яку вже не повернути. Анжела Сергіївна була на утриманні чоловіка. Молодша дочка Ліза, якій сім років, займається музикою. Дочка Катя, дванадцять років, займається бальними танцями і є ще старша дочка Ангеліна, їй  двадцять один рік.

Ми привезли  продуктовий набір овочів, круп, цукру, консерви, тушонку, згущене молоко, побутову хімію та засоби гігієни. Всього було придбано на 1000 гривень.

Разом ми прочитали псалом і помолилися за Анжелу Сергіївну, попросили у Господа сил і розради.
Подарували дві біблії, одну для мами а дитячу біблію для дітей.
Сім’я зберігає пам’ять про батька, який загинув на Сході України – це посмертна нагорода орден «За Мужність» від президента і годинник з часів служби в Югославії.

Велика подяка за співпрацю організації Global Christian Support  і всім хто допоміг фінансами!
Молимося за кожного з вас!

                 Ще одна допомога.

15-го листопада ми відвідали ще одну вдову у якої чоловік загинув в АТО, Наталію Анатоліївну Олійнічук.
Наталія Анатоліївна зустріла нас доброзичливо і добре з нею було легко розмовляти і не було помітно жодних бар’єрів.

Квартира яку дала місцева влада міста Біла Церква в зв’язку з загибеллю чоловіка в АТО, була доглянутою і чистою, діти гралися в кімнаті.
Наталія Анатоліївна, розповідала про свого чоловіка Олександра Васильовича Яцуна, про те як до військового конфлікту в Україні він працював простим слюсарем-зварювальником, маючи двох дітей дочку Ірину і сина Сергія.

Вони жили в гуртожитку, працювали і виховували своїх дітей.
У 2014-му році прийшла повістка і Олександр Васильович був мобілізований в зону проведення Анти терорестичної операції на Схід України. Олександр Васильович потрапив в 81-у бригаду аеромобільну, в 90-й батальйон. 19 квітня 2015 року в районі міста Костянтинівка, при виконанні бойових завдань Олександр Васильович загинув.

У цей вечір ми молилися разом з Наталією Анатоліївною, просили у Господа захисту для сім’ї і дітей. Ми читали разом біблію і для діток ми залишили дитячу біблію, а для мами теж в подарунок залишили біблію.
Наталія Анатоліївна нам сказала, що жити потрібно для дітей і виховати їх, вона працює в дитячому садку і багато приділяє часу своєму синові й дочці.

На згадку про батька в кутку кімнати висить прапор десантників, газета зі сттею і грамота. Стоять фотографії батька і чоловіка, і орден «За вірність народу України»

Звичайно ми приїхали не з порожніми руками, для сім’ї ми передали продуктовий набір. Крупи, борошно, цукор, чай, консерви, тушонки, згущене молоко, фрукти для дітей.

Велика подяка за співпрацю організації Global Christian Support і всім хто допоміг фінансами!
Молимося за кожного з вас!

Відвідали сімью Щербань.

2-го грудня капелани «Першого Українського батальйону військових капеланів», спільно з Global Christian Support, відвідали вдову загиблого солдата в АТО.
Наталя Олександрівна Щербань нас зустріла разом з 10 річним сином Владиком, на порозі своєї квартири в малосімейці.
Владик охоче простягнув руку привітатися. Весь час поки ми були в гостях у цих добрих людей, Владик з великим інтересом сидів коло нас і не йшов.
Наталя Олександрівна нам розповіла про свого чоловіка Михайла Івановича Щербань. Він як і багато хто до війни був простим трудягою на меблевій фабриці, хорошим чоловіком і батьком. У 2014 році в березні місяці коли на території України офіційно було розпочато АТО, в районах Донецької та Луганської областях, Михайло отримав повістку.

Перша хвиля мобілізації і заклик до 72-ї омбр бригади в званні сержанта і за фахом – навідник оператор, Михайло Іванович приступив до виконання бойових завдань. Участь в спец. операції з взяття Савур-могили, це були героїчні вчинки. 9-го серпня 2014 року сталася трагедія, в районі села Розівка, Донецької області, Михайло загинув!
Після загибелі, син Владик отримав медаль «За мужність» 3-го ступеня, посмертно за свого батька, також є орден за взяття Саур-могили. Ці нагороди які залишилися після батька, син дбайливо нам виніс і показав.

Мета нашого візиту була підтримати родину яка залишилася без годувальника. Ми молилися разом і читали слово Боже, в подарунок ми залишили біблію. Звичайно ми привезли з собою великий продуктовий набір, Наталія подякувала нам за це.
Дякую тим добрим людям які допомагають таким сім’ям!