Служіння капеланів 20-26 березня.

Чергова поїздка на фронт почалася там, де вона зупинилася минулого разу в лютому…. Хоча робота наша, по суті, і не зупиняється, бо між виїздами на фронт треба готувати, збирати, купляти, просити все те, що ми повеземо Нашим. А це також, трошечки, подвиг…

Небо і земля Донбасу.

Ось люди, котрі цього разу приймали участь у нашому служінні: Алена Болестева, Маргарита Войко, Світлана та Алёна Калюжная, Валентина Мовчан, Сергій Швець, Укроп Андрій та ще 2 літніх сестри з нашої церкви…

• кошти на поточні витрати
• домашня випічка
• домашні продукти, консервація, молоко, овочі, варення
• медикаменти
• пральні машинки та миючі засоби, порошки, мило та ін.

Рукавичка наповнюється нехитрими скарбами для передової лінії оборони.

В понеділок, тільки-но я приїхав до Наших в …….., нас накрило градом. Натуральним, слава Богу, градом.

Так перша весняна гроза з громом і поки ще з градом загнала нас під землю, у бліндаж, де я проповідував, молився і співав для наших друзів. Тут я випадково зустрів молодого чоловіка, якого по Запоріжжю я пам’ятаю 10-річним хлопчиком. І радісно і сумно одночасно від таких зустрічей.

Після спілкування передав хлопцям гостинці, а саме головне – пральну машинку. (Через пару днів ми з Віталієм побачили “пралку” у роботі – на висоті серед українського степу стоїть мелітопольська “пралка”, над нею (руки в боки) Капітан Америка. Говорить, що все відімкнув від генератора аби машинка працювала нормально).

Раді-і-і-і!!!! А-ну, місяць без нормальної бані та прання…?

Далі, минаючи Штаб, Капітан Америка провів мене в інший підрозділ. Туди, куди вже кілька місяців жоден волонтер не добирався. Це було видно по здивуванню і радості Бійців, а ще по тому, ЩО я там побачив… Це одне з тих місць на Карті АТО, яке вже 2 роки позначається маленьким вогником (бачили таку карту?)

Справжні герої. Люди з щирими серцями.

Зібралося більше півсотні Воїнів, прийшли всі, хто був вільний, не в наряді і не в дозорі. Знайомство, Служіння, Проповідь Євангелія, пісні, спілкування…

В кінці служіння сталося щось неймовірне – кількадесят бойових побратимів по одному підходили до мене і, зі словами “Благословіть, отче”, ставали на одне коліно і схиливши голову чекали молитви благословіння.

І я молився за них. За кожного особисто. І для кожного була особлива молитва, неначе я його давно і добре знав… Дивне почуття, коли для молитви кладеш свої руки на коротко обстрижену голову солдата, захисника, воїна, людини. Відчуваєш свою відповідальність і в той же час людську безпорадність, і ще … Всевладність Божу.

Хтось на війні знаходить запитання, а хтось – відповіді…

Хто допоможе людям відновлювати те, що потрощила війна? А хто поверне людські втрати? Скоріш за все на обидва запитання відповідь одна: НІХТО. І в першому, і в другому випадку все залежить від прагнення до повноцінного життя самої людини. І ми, як християни, маємо вказати і показати, Хто відшукує заблудле, відновлює скалічене і воскрешає мертве!

Тут продовжують жити люди… В селі навіть школа працює.

Капелан Віталій  Нартов спілкується з місцевим жителем. Говорити про Бога тут легко і водночас важко – люди втомлені війною. “Та де той Бог?” і “Якби не Бог, що б з нами було?” – ці питання звучать поряд. І часто з вуст однієї й тієї самої людини.

У цьому будинку дах відбудований заново. А у вікні старенька господиня поставила ікону, сподіваючись хоч так спастися від “братніх” привітів з потойбіччя.

Наївна дитяча віра змучених стариків. Вона і підтримує в сумні часи. Ні, це не забобони, не заблудження якісь… Через страждання щось пробуджується у душі… Це просто по очам людей видно. Але є й ті, що просто спиваються. П’ють так, як перед кінцем світу… Хоча у цьому ми зіходимося – близький-бо усьому кінець!

Так в Біблії написано. Так я бачив.

Тут загинули люди. А потім згоріли разом із машиною. Може десь є дані, хто і як загинув, але зараз це невідомо.

Дивно, що серед битого бетону і знівеченого металу залишаються жити живі люди, з плоті і крові… Такі вразливі, дочасні – а живуть, та ще й плани свої будують.

 Спальне місце капелана. Світло, просторо, тепло… що ще треба?

На наших дорогах усі машини – ПОЗАШЛЯХОВИКИ

Ні, ну ви бачили таке? Тільки-но вільна хвилинка – грядки, кролики, цуценята-кошенята – ну, чи не фашисти)

Дякуємо за молитви! Наступна поїздка планується на Великодні Свята!

Война бывает детская, до первого убитого.

Потом не склеишь целого из вдребезги разбитого.

Душа, брат, не оправится, исключена гармония,

Немало видел я ребят на этой церемонии.

Смотрю в его глазах тоску я как по телевизору,

А мирный дым, накрыв окно, плывёт дорогой сизою.

И, как несвежая роса, в стаканах водка мается,

И я молчу, и он молчит, а память не ломается.

Война бывает голая, весёлая, ужасная,

Война бывает точная в разгуле рукопашного.

Хожу-брожу проспектами, фонарики качаются,

Война бывает первая, а больше не кончается… /Шевчук Ю.